Висвітлено діяльність правоохоронних органів щодо захисту прав громадян на приватність персональних даних . Розглянуто питання приведення чинного законодавства України у цій галузі у відповідність до загальновизнаних норм і стандартів з метою забезпечення ефективної реалізації громадянами свого конституційного права недоторканості приватного життя, а також сприяння участі нашої держави у співробітництві з європейськими країнами у справі боротьби зі злочинністю.

Висвітлено проблеми цивільного, сімейного, господарського, екологічного, земельного права, а також цивільного, господарського, адміністративного процесу. Розглянуто проблеми захисту прав інтелектуальної власності, співвідношення прав даної власності та права власності, реалізації та захисту права на приватність. Розкрито аспекти поділу корпоративних прав учасників товариств з обмеженою відповідальністю. Описано юридичну природу та способи самозахисту цивільних прав, процесуальні особливості захисту права приватної власності на житловий будинок та квартиру, призначення справи до судового розгляду в апеляційній інстанції, правового статусу адвоката у цивільному процесі. Проаналізовано роль державної реєстрації іноземних інвестицій у визначенні правового статусу підприємств з іноземними інвестиціями. Наведено загальну характеристику розгляду земельних спорів судом та органами виконавчої влади з питань земельних ресурсів. Викладено концептуальні засади застосування адміністративно-господарських санкцій. Визначено співвідношення публічно- та приватно-правових засад регламентації земельних відносин.

Освещены проблемы гражданского, семейного, хозяйственного, экологического, земельного права, а также гражданского, хозяйственного, административного процесса. Рассмотрены проблемы защиты прав интеллектуальной собственности, соотношения прав данной собственности и права собственности, реализации и защиты права на собственность. Раскрыты аспекты деления корпоративных прав участников обществ с ограниченной ответственностью. Описаны юридическая природа и способы самозащиты гражданских прав, процессуальные особенности защиты права частной собственности на жилой дом и квартиру, назначения дела к судебному рассмотрению в апелляционной инстанции, правового статуса адвоката в гражданском процессе. Проанализирована роль государственной регистрации иностранных инвестиций в определении правового статуса предприятий с иностранными инвестициями. Приведена общая характеристика рассмотрения земельных споров судом и органами исполнительной власти по вопросам земельных ресурсов. Изложены концептуальные основы применения административно-хозяйственных санкций. Определено соотношение публично- и частно-правовых основ регламентации земельных отношений.

Розглянуто особисті немайнові права як системну сукупність суб'єктивних цивільних прав фізичних осіб. Висвітлено їх філософсько-історичну генезу, правову природу, ознаки та галузеву належність. Акцентовано увагу проблемах здійснення та захисту даних прав. Охарактеризовано особисті немайнові права, що забезпечують цілісність, відтворюваність, соціальний статус, інформованість і приватність фізичної особи, зокрема, право на життя, здоров'я, безпеку, недоторканість, гідність. Розглянуто немайнові права дітей і інших фізичних осіб, що мають дефекти у дієздатності.

Рассмотрены личные неимущественные права как системная совокупность субъективных гражданских прав физических лиц. Освещены их философско-исторический генезис, правовая природа, признаки и отраслевая принадлежность. Акцентировано внимание на проблемах осуществления и защиты данных прав. Охарактеризованы личные неимущественные права, обеспечивающие целостность, воспроизводимость, социальный статус, информированность и частную жизнь физического лица, в частности, право на жизнь, здоровье, безопасность, неприкосновенность, достоинство. Рассмотрены неимущественные права детей и других физических лиц, имеющих дефекты в дееспособности.

Висвітлено результати дослідження стану виконання в Україні основних положень Конституції та забезпечення прав людини, проведеного правозахисними неурядовими організаціями у 2005 р. Розглянуто коментар Харківської правозахисної групи з приводу оплати зусиль народних депутатів України. Проаналізовано стан виконання рекомендації правозахисних організацій щодо покращання соціальної ситуації, включених до доповіді правозахисних організацій "Права людини в Україні - 2004". Охарактеризовано стан дотримання в Україні у 2005 р. основоположних прав і свобод людини та громадянина, зокрема, прав на життя, свободу й особисту недоторканність, приватність, свободи релігії та віросповідання, доступу до інформації, свободи вираження поглядів, проведення зібрань і формування об'єднань (асоціацій), економічних, соціальних, екологічних прав, свободи пересування та вільного вибору місця проживання, прав дитини, біженців і шукачів притулку, ув'язнених, засуджених, хворих на туберкульоз, людей з обмеженими фізичними можливостями, ВІЛ-інфікованих і хворих на СНІД, розглянуто заходи щодо запобігання епідемії. Наведено рекомендації щодо удосконалення чинних положень вітчизняного законодавства про забезпечення основних прав і свобод людини.

Освещены результаты исследования состояния выполнения в Украине основных положений Конституции и обеспечения прав человека, проведенного правозащитными неправительственными организациями в 2005 г. Рассмотрен комментарий Харьковской правозащитной группы по поводу оплаты усилий народных депутатов Украины. Проанализировано состояние выполнения рекомендации правозащитных организаций по улучшению социальной ситуации, включенных в доклад правозащитных организаций "Права человека в Украине - 2004". Охарактеризовано состояние выполнения в Украине в 2005 г. основоположных прав и свобод человека и гражданина, в частности, прав на жизнь, свободу и личную неприкосновенность, частную жизнь, свободу религии и вероисповедования, доступа к информации, свободы выражения взглядов, проведения собраний и формирования объединений (ассоциаций), экономических, социальных и экологических прав, свободы перемещения и выбора места проживания, прав детей, беженцев и искателей пристанища, заключенных, больных на туберкулез, людей с ограниченными физическими возможностями, ВИЧ-инфицированных и больных на СПИД, рассмотрены средства предупреждения эпидемии. Даны рекомендации по усовершенствованию основых положений отечественного законодательства об обеспечении прав и свобод человека.

Показано необхідність належного міжнародно-правового захисту прав людини стосовно використання та передачі персоніфікованої інформації. Визначено, що сукупність міжнародно-правових норм, якими регулюються відносини щодо міжнародно-правового захисту приватності персоніфікованої інформації, становлять міжнародно-правовий інститут. Установлено особливість предмету регулювання цього інституту, яка полягає у його функціях: захисті права людини на приватність та забезпеченні безперешкодності транскордонної передачі персоніфікованої інформації. З'ясовано, що право на приватність даної інформації становить складову права на повагу до приватного життя, а не права на доступ до інформації. Зазначено, що правове регулювання відносин щодо використання персоніфікованої інформації в праві Європейського Союзу грунтується на стандартах Ради Європи, має системний характер і соціально-захисну орієнтацію. Визначено, що міжнародна договірна модель забезпечення безперешкодності транскордонної передачі персоніфікованої інформації є одним зі шляхів розв'язання проблеми узгодження розбіжностей у національних правових підходах (зокрема між Європейським Союзом і США). Доведено, що чинне законодавство України з питань захисту приватності даної інформації не відповідає міжнародно-правовим стандартам у цій сфері. З метою запровадження європейської (соціально-захисної) моделі в Україні необхідно врегулювання відповідних правових відносин шляхом ухвалення закону, що грунтується на положеннях Конвенції Ради Європи N 108 "Про захист осіб стосовно автоматизованої обробки персональних даних" 1981 р. та Директиви Європейського Союзу N 95/46/ЕС 1995 р.

Зроблено огляд судових справ проти України про порушення прав людини співробітниками МВС, за якими ухвалені або будуть ухвалені рішення Європейським судом з прав людини. Висвітлено питання адаптації законодавства України у сфері правоохороної діяльності до норм Європейського Союзу. Визначено фактори, що впливають на рівень дотримання прав людини працівниками ОВС України (зокрема, права на життя, свободу й особисту недоторканість, приватність, мирні зібрання, доступу до інформації, що знаходиться у розпорядженні МВС, а також права власності та прав біженців). Визначено основні напрямки протидії незаконному насильству у діяльності ОВС України. Проаналізовано проблеми законодавчого забезпечення прав дітей у спецустановах міліції. Обгрунтовано шляхи удосконалення профілактичної роботи працівників ОВС щодо попередження насильства у сім'ї. Досліджено діяльність МВС, спрямовану на протидію торгівлі людьми. Наведено результати аналізу кадрового складу ОВС у гендерному аспекті. Доведено необхідність включення питань із забезпечення прав людини у систему службової підготовки. Охарактеризовано стан дотримання прав працівників ОВС України. Висвітлено питання організації громадського контролю за діяльністю МВС, проаналізовано досвід роботи громадських рад при міськвідділах УМВС.

Проведен обзор судебных дел против Украины о нарушении прав человека сотрудниками МВД, по которым приняты или будут приняты решения Европейским судом по правам человека. Освещены вопросы адаптации законодательства Украины в сфере правоохранительной деятельности к нормам Европейского Союза. Определены факторы, влияющие на соблюдение прав человека сотрудниками ОВД Украины (в частности, права на жизнь, свободу и личную неприкосновенность, мирные собрания, доступ к информации, находящейся в распоряжении МВС, а также права собственности и прав беженцев). Определены основные направления противодействия незаконному насилию в деятельности ОВС Украины. Проанализированы проблемы законодательного обеспечения прав детей в спецучреждениях милиции. Обоснованы пути усовершенствования профилактической работы сотрудников ОВД по предупреждению насилия в семье. Исследована деятельность МВД в сфере борьбы с незаконной торговлей людьми. Изложены результаты анализа кадрового состава ОВД в гендерном аспекте. Доказана неоходимость включения вопросов по обеспечению прав человека в систему служебной подготовки. Охарактеризовано состояние соблюдения прав сотрудников ОВД Украины. Освещены вопросы организации общественного контроля за деятельностью МВД, проанализирован опыт работы гражданских советов при городских отделениях УМВД.

Розглянуто міське право Львова XIV - початку XX ст., яке хронологічно поділяється на періоди (цикли) магдебурзького і статутного права (СП). Обгрунтовано доцільність переходу наприкінці XVIII ст. від магдебурзького до СП у контексті історичних чинників, зокрема, потреб модернізації суспільства. Визначено приватність магдебурзького права і публічність СП.

Досліджено проблему кримінально-правової охорони інформаційного аспекту приватності в Україні. Запропоновано визначення поняття "приватність (в інформаційному аспекті)", розвинуто визначення інших понять: "кореспонденція", "порушення таємниці кореспонденції". Розглянуто історичний та зарубіжний досвід кримінально-правової охорони приватності. Здійснено юридичний аналіз ознак даних складів злочинів і санкцій, передбачених за їх вчинення, розглянуто питання кримінально-правової кваліфікації аналізованих складів злочинів. Сформульовано законні випадки доступу до інформації з обмеженим доступом про особу. Розроблено пропозиції щодо вдосконалення законодавства України про кримінальну відповідальність і практики його застосування.

Розглянуто комплекс теоретичних і практичних проблем імплементації рішень Європейського суду з прав людини у кримінальне процесуальне законодавство України. Наведено дефініцію імплементації рішень Європейського суду з прав людини у кримінальне процесуальне законодавство України, визначено її етапи. Запропоновано шляхи оптимізації імплементації рішень Європейського суду з прав людини щодо права на свободу й особисту недоторканність, права на приватність, права обвинуваченого на захист у кримінальне процесуальне законодавство України.

Досліджено поняття особистих немайнових прав юридичних осіб, їх становлення, систему, класифікацію та особливості захисту. Проаналізовано загальні (універсальні) особисті немайнові права юридичних осіб, зокрема, права, що забезпечують індивідуалізацію юридичних осіб у суспільстві, репутаційний статус юридичних осіб, інформованість юридичних осіб, приватність юридичних осіб від зовнішнього втручання з боку суспільства, а також права, пов'язані зі створенням та використанням об'єктів інтелектуальної власності. З'ясовано, що право на вибір організаційно-правових форм і видів діяльності, право на вибір місцезнаходження, право на свободу об'єднання належать до окремих (спеціальних) особистих немайнових прав юридичних осіб, які мають переважно юридичні особи приватного права. Розроблено ряд пропозицій щодо внесення змін до Цивільного кодексу України, спрямовані на підвищення ефективності правового регулювання особистий немайнових прав юридичних осіб.

Наведено результати комплексного дослідження кримінально-правової охорони інформаційної приватності в Україні. Розкрито зміст і обсяг поняття інформаційної приватності, проаналізовано історичний та зарубіжний досвід кримінально-правової охорони інформаційної приватності. Здійснено розмежування складів злочинів, що посягають на інформаційну приватність з іншими посяганнями, предметом яких є інформація про особу. У контексті дослідження практики Європейського суду з прав людини визначено межі права на інформаційну приватність, проаналізовано підстави доступу до приватної інформації та регламентації такої інформації в національному законодавстві. На основі дослідження об'єктивних та суб'єктивних ознак складів злочинів, що посягають на інформаційну приватність, обгрунтовано необхідність вдосконалення законодавчої регламентації відповідальності за відповідні посягання.

Визначено головні умови, що сприяли виникненню та розвитку права на недоторканність приватного життя у правовій доктрині України та зарубіжних держав. Розглянуто зміст права на недоторканність приватного життя. Визначено його суб'єктний склад. Розкрито поняття "приватне життя" та "право на недоторканність приватного життя". Охарактеризовано практику Конституційного Суду України, Європейського суду з прав людини, що стосується різних аспектів досліджуваного права. Обгрунтовано сутність і зміст механізму реалізації права на недоторканність приватного життя на сучасному етапі розвитку державності. Висвітлено актуальні проблеми здійснення права на приватність. Показано причини недостатньої ефективності його правового регулювання. Розкрито проблеми правомірного обмеження права на недоторканність приватного життя в законодавстві України. Виявлено сутність гарантій належної реалізації досліджуваного права.

Проаналізовано право людини на приватність персональної інформації; узагальнено чинні норми міжнародного та національного права та здобутки правової думки з цієї проблеми з метою визначення основних елементів і особливостей міжнародно-правового захисту права людини на приватність персональної інформації; з'ясовано особливості міжнародно-правового захисту права людини на приватність персоніфікованої інформації і національні підходи до проблеми транскордонної передачі цієї інформації. Визначено мінімальний стандарт правового регулювання обробки персоніфікованої інформації для подальшої розробки науково-теоретичних і практичних рекомендацій з удосконалення законодавства України та розробки моделі національного механізму регулювання відносин з використання персоніфікованої інформації, узгодженої з міжнародно-правовими стандартами, яка гарантувала б ефективний захист прав і свобод громадян України та була спрямована на забезпечення свободи особи у визначенні просторових й часових рамок інформаційного контакту з іншими суб'єктами.

Подано системний аналіз фактора глобального стеження в суспільстві. Розглянуто основні характеристики різновидів інформації, що збирається негласними засобами та в електронних мережах. Розкрито питання законності та морально-етичного аспекту втручання у приватне життя людини. Зроблено акцент на смартфоні як головному засобі збору інформації про індивіда. Підкреслено, що діяльність спецслужб нерідко пов'язана з неетичним збором інформації та втручанням у приватне життя як перших осіб держав, так і пересічних громадян.

Визначено місце права на приватність в системі поколінь загальнолюдських прав. Через з'ясування природи приватності, виокремлення окремих проблем забезпечення цього права, автори приходять до висновку, що дане право, хоча і сформоване, проте до цих пір не оформлене як фундаментальне право. Зроблено висновок, що право на приватність є фундаментальним правом людини, правом третього покоління (покоління глобальних прав людини і громадянина), що пов'язане як з інформаційною складовою, так і з такими правами, як право на недоторканість, на свободу думки і слова та на гідність. Проаналізовано проблеми права на приватність у сучасному інформаційному суспільстві. Відзначено відставання юридичної практики і теорії у цій сфері, запропоновано деякі шляхи вирішення проблем.

Банківська таємниця - це інформація, яка стає відомою банкові у зв'язку з обслуговуванням клієнта. Для забезпечення належного ступеня довіри у відносинах "клієнт - банк" клієнт повинен бути впевнений, що інформація про нього не буде розголошена стороннім особам. Таким чином, забезпечення конфіденційності інформації щодо клієнта становить одну із важливих передумов функціонування банківської системи. Окрім того, інформація, що міститься в банківських документах особи, перебуває під правовою охороною як елемент природного права людини на повагу до приватного життя й таємницю особистої кореспонденції. Водночас режим таємності може бути використаний з метою приховання незаконного руху капіталів, пов'язаного з корупцією, відмиванням доходів, ухиленням від сплати податків тощо. Відтак забезпечення абсолютної секретності інформації щодо клієнта може стимулювати розвиток злочинної активності. Таким чином, визначення меж правової охорони банківської таємниці потребує ретельного зважування приватного та публічного інтересів: на одній шальці терезів - право клієнта банку на приватність, на другій - загальносуспільні інтереси, пов'язані, зокрема, але не виключно, з попередженням і розслідуванням злочинної діяльності. У цьому випадку варто розуміти, що переслідування суспільно значимої мети не виправдовує розголошення банківської таємниці автоматично і в кожному разі; натомість до врахування підлягають й інші обставини. По-перше, можливість розкриття банківської таємниці повинна бути передбачена законом. По-друге, цей закон має відповідати вимогам правової визначеності: він має бути чітким, зрозумілим, недвозначним, так, щоб наслідки його застосування були передбачуваними. По-третє, особа, щодо якої порушується питання про розкриття банківської таємниці, повинна бути забезпечена необхідними процедурними гарантіями, які б давали їй змогу попередити або усунути свавілля у застосуванні до неї відповідного заходу.

Банківська таємниця - це інформація, яка стає відомою банкові у зв'язку з обслуговуванням клієнта. Для забезпечення належного ступеня довіри у відносинах "клієнт - банк" клієнт повинен бути впевнений, що інформація про нього не буде розголошена стороннім особам. Таким чином, забезпечення конфіденційності інформації щодо клієнта становить одну із важливих передумов функціонування банківської системи. Окрім того, інформація, що міститься в банківських документах особи, перебуває під правовою охороною як елемент природного права людини на повагу до приватного життя й таємницю особистої кореспонденції. Водночас режим таємності може бути використаний з метою приховання незаконного руху капіталів, пов'язаного з корупцією, відмиванням доходів, ухиленням від сплати податків тощо. Відтак забезпечення абсолютної секретності інформації щодо клієнта може стимулювати розвиток злочинної активності. Таким чином, визначення меж правової охорони банківської таємниці потребує ретельного зважування приватного та публічного інтересів: на одній шальці терезів - право клієнта банку на приватність, на другій - загальносуспільні інтереси, пов'язані, зокрема, але не виключно, з попередженням і розслідуванням злочинної діяльності. У цьому випадку варто розуміти, що переслідування суспільно значимої мети не виправдовує розголошення банківської таємниці автоматично і в кожному разі; натомість до врахування підлягають й інші обставини. По-перше, можливість розкриття банківської таємниці повинна бути передбачена законом. По-друге, цей закон має відповідати вимогам правової визначеності: він має бути чітким, зрозумілим, недвозначним, так, щоб наслідки його застосування були передбачуваними. По-третє, особа, щодо якої порушується питання про розкриття банківської таємниці, повинна бути забезпечена необхідними процедурними гарантіями, які б давали їй змогу попередити або усунути свавілля у застосуванні до неї відповідного заходу.

Проаналізовано реалізацію принципу пропорційності як принципу балансування публічного і приватного інтересів у криміналізації аборту. Методи дослідження - аналітичний, аксіологічний, порівняльно-правовий та інші. Визначено основні підходи до розуміння публічного і приватного інтересів у криміналізації аборту та критично осмислено їх. Аргументовано, що жоден публічний інтерес у криміналізації аборту не може слугувати виправданням для встановлення непропорційних обмежень права на приватність жінки чи створення таких умов, за яких воно буде знівельовано.

Розглянута подвійна проблема, що виникла у зв'язку з широким застосуванням Інтернету, в якому, з одного боку, реалізуються права і свободи людини, надається можливість втілити низку "супутніх" прав (права на свободу думок, на освіту, на інформацію тощо), а, з іншого, спричиняється їх порушення. Проаналізовано міжнародну правову базу захисту і забезпечення прав і свобод людини в Інтернеті, права на приватність, порушення якого може призводити до кібербулінгу, що набув офіційного статусу в Європі.

Доведено, що предметом дослідження адміністративно-правових гарантій прав особи за умов забезпечення державної безпеки України є гарантії захищеності прав особи у разі дотримання державної безпеки щодо здійснення спеціальними суб'єктами публічної адміністрації (в першу чергу СБУ) обмежувальних заходів, перелік яких чітко визначений законодавством. Визначено права особи у сфері забезпечення державної безпеки як міра соціально виправданої свободи та можливої поведінки відповідного індивіда, які об'єктивно зумовлені досягнутим рівнем розвитку держави та з однієї сторони забезпечуються суб'єктами державної безпеки, а з іншої - включають гарантії захисту від безпідставного та свавільного втручання зі сторони посадових осіб органів державної влади. Розкрито адміністративно-правові відносини у сфері гарантування прав особи за умов забезпечення державної безпеки як суспільні відносини, урегульовані нормами адміністративного права, що визначають засади та адміністративний інструментарій забезпечення прав особи за умов забезпечення державної безпеки як взаємозв'язок зафіксованих в адміністративному праві суб'єктивних прав та юридичних обов'язків суб'єктів публічної адміністрації (в першу чергу працівників СБУ) та невладних суб'єктів, які потребують захисту у сфері державної безпеки. Узагальнено міжнародний та зарубіжний досвід адміністративно-правових гарантій прав особи у разі забезпечення державної безпеки. Доведено, що наразі майже в усіх державах існує проблема адміністративно-правових гарантій прав особи за умов забезпечення державної безпеки, яка полягає у забезпеченні права громадян на приватність в мережі Інтернет. Удосконалено законодавство у сфері адміністративно-правових гарантій прав особи у разі забезпечення державної безпеки в Україні шляхом пропозиції внесення чисельних змін і доповнень до законів України.