Висвітлено проблеми формування та розвитку державної служби в Україні. Проаналізовано всі форми та типи (національний, імперський, окупаційний) управлінської діяльності на українських землях. Розглянуто взаємовідносини давніх держав і суспільств на території України. Увагу приділено грецьким державам і римським провінціям Надчорномор'я, системам управління в Київській Русі, політико-адміністративному устрою Великого князівства Литовського, державній владі Речі Посполитої на землях України-Русі, політико-адміністративному устрою Запорозької Січі. Охарактеризовано державну службу в українських губерніях Російської імперії та українських регіонах Австрійської (Австро-Угорської) монархії, статус окупованих територій Галичини та Буковини в 1914 - 1917 рр., державотворчий процес в Західноукраїнській Народній Республіці.

Освещены проблемы формирования и развития государственной службы в Украине. Проанализированы все формы и типы (национальный, имперский, оккупационный) управленческой деятельности на украинских землях. Рассмотрены взаимоотношения древних государств и обществ на территории Украины. Уделено внимание греческим государствам и римским провинциям Надчерноморья, системам управления в Киевской Руси, политико-административному устройству Великого княжества Литовского, государственной власти Речи Посполитой на землях Украины-Руси, политико-административному устройству Запорожской Сечи. Охарактеризованы государственная служба в украинских губерниях Российской империи и украинских регионах Австрийской (Австро-Венгерской) монархии, статус оккупированных территорий Галиции и Буковины в 1914 - 1917 гг., государственно-созидательный процесс в Западноукраинской Народной Республике.

Наведено вирішення важливої наукової проблеми визначення й обгрунтування теоретико-методологічних засад і науково-прикладних аспектів адаптації досвіду становлення та розвитку місцевого самоврядування в Канаді для України. Обгрунтовано, що об'єктивною необхідністю стає процес реформування місцевих органів виконавчої влади та системи місцевого самоврядування в Україні. Узагальнено історичний досвід становлення та функціонування місцевого самоврядування в провінціях і територіях Канади. Встановлено й охарактеризовано провідні закономірності та тенденції його розвитку на різних історичних етапах і періодах. Здійснено порівняння базових систем принципів місцевого самоврядування в Канаді й Україні. Виявлено низку переваг та особливостей місцевого самоврядування в Канаді, що заслуговують на адаптацію в Україні. На основі осмислення канадського досвіду муніципальних реформ запропоновано науково-практичні рекомендації, спрямовані на модернізацію місцевого самоврядування в Україні, зокрема стратегічні засади його розвитку.

Проаналізовано конституційні реформи, що були зумовлені необхідністю реформування державно-правового устрою Австрійської імперії після революції 1848 - 1849 рр. і завершилися утворенням дуалістичної Австро-Угорщини. З'ясовано сутність і фактори конституційних реформ. Встановлено, що пошук моделі конституційного устрою тривав кілька десятиліть, коливаючись від моделі широкої федералізації країни до посилення централістських тенденцій. Обгрунтовано думку, що створення дуалістичної монархії поряд із наданням обмеженої автономії провінціям, було тим компромісним варіантом децентралізації влади, на який погодилась правляча династія, прагнучи забезпечити стабільність держави.

Проаналізовано еволюцію парламентської форми правління, що підкреслює зростання значення правління та прогресуючу маргіналізацію парламенту. Встановчі збори обрали форму парламентського правління. Вирішальним аргументом, висунутим під час обговорення на користь парламентської системи, стало занепокоєння надмірною концентрацією влади. Бажання не повторювати досвід фашистського режиму, а також завіса невігластва щодо результатів політичних виборів, які мали відбутися 18 квітня 1948 р., змусило політичні сили віддати перевагу парламентському уряду, в якому представники виконавчої та законодавчої влади були пов'язані відносинами довіри, оскільки вважалося, що це найкраще захистить тих, хто програв [1, с. 60]. Прийняття симетричної бікамералістичної системи, яка надає однакові повноваження обом палатам також можна віднести до цієї лінії міркувань. Подібні занепокоєння зумовили вибір виборчого регламенту та призвели до прийняття пропорційної системи, яка достовірно відображає баланс сил між партіями, визначений виборцями на відміну від мажоритарних систем, які винагороджують політичні сили, які стали переможцями на виборах. Навіть рішення про введення нового рівня децентралізованого уряду, що знаходиться на півдорозі між державою та місцевими адміністративними органами (комунами та провінціями), можна розглядати як пов'язане з розбіжністю щодо концентрації влади. Фактично законодавча функція була розподілена по осі центр-периферія, хоча й досить нерівномірно. По суті, Установчі збори керувалися інституційними рішеннями, які зосереджувалися на збалансованому розподілі влади щодо форми правління (парламентської) форми, державної (регіональної) та виборчого закону (пропорційне представництво) [2, с. 422]. Як бачимо, ця орієнтація, здається, принаймні частково та різними способами, з часом була залишена. Еволюція форми правління пішла в інший напрямок, оскільки рівновага між парламентом та урядом змінилася на користь останнього.