Наведено результати дослідження авторитету керівника в державному управлінні, здійсненого у контексті методології архетипіки. Застосований підхід базується на ідеях К. Юнга про колективне несвідоме, що забезпечує цілісність психосоціальної реальності специфічними (внутрішніми за своєю природою патернами) та звичайними властивостями (універсальністю й типовою регулярністю, що повторюється протягом багатьох сторіч). Проаналізовано із застосуванням вітчизняного теоретико-методологічного концепту "універсальний соціальний цикл" генезис авторитету керівника. Виявлено архетипні особливості розвитку феномену авторитету в реалізованих людством 3-х циклах суспільної історії, які попарно складають: Грецька - Римська античність, Відродження - Просвітництво, Модерн - Постмодерн. Визначено шляхи розвитку авторитету керівника в сучасному українському суспільстві.

Досліджено феномен авторитету керівництва в органах державної влади України в контексті архетипного підходу. Проаналізовано теоретико-методологічні засади архетипіки у дослідженні феномену авторитету. Доведено доцільність застосування саме архетипної методології. Визначено концептуальні основи авторитету як системоутворювального чинника влади, зокрема проаналізовано поняття "авторитет" в етимологічному, семантичному та міждисциплінарному дискурсах. Визначено співвідношення понять "легітимність влади" й "авторитет керівника" та компаративізм дефініції "авторитет". Досліджено генезис авторитету керівника (правителя) в контексті аналітико-синтетичної моделі "універсального епохального циклу" західних суспільств відповідно до циклів: антична Греція - античний Рим; середньовічне Відродження - Просвітництво; Модерн - Постмодерн. Визначено особливості авторитету (правителя) в Україні відповідно до трьох циклів: Київська Русь, Українське відродження - просвітництво та Український модерн - постмодерн. Встановлено, що конструювання авторитету керівника українського демократичного суспільства можливе завдяки розвитку етосу сучасного керівництва, творенню соціального капіталу, дотриманню імперативів і максим легітимності авторитету, упровадженню традиції наставництва.

Визначено, що держава та громадянське суспільство перебувають у діалектичній єдності, проаналізовано їх особливості становлення та розвитку, вказано на циклічність відносин держави і громадянського суспільства. Обгрунтовано, що цикл складається із чотирьох структурних елементів: революція, інволюція, коеволюція, еволюція. Визначено, що антична історія (Давня Греція та Давній Рим), Середньовіччя, Відродження й Просвітництво, Модерн і Постмодерн складають цикли соціально-історичного розвитку.

Определено, что государство и гражданское общество находятся в диалектическом единстве, проанализированы их особенности становления и развития, указано на цикличность отношений государства и гражданского общества. Обосновано, что цикл состоит из четырех структурных элементов: революция, инволюция, коэволюция, эволюция. Определено, что античная история (Древняя Греция и Древний Рим), Средневековье, Возрождение и Просвещение, Модерн и Постмодерн составляют циклы социально-исторического развития.

The article stipulates that the state and civil society are in dialectical unity; analysis of the features of formation and development, shown in recurrence between the state and civil society, proved that the cycle consists of four structural elements: revolution, involution, co-evolution, evolution; determined that the ancient history (Ancient Greece and Ancient Rome), the Middle Ages, the Renaissance and the Enlightenment, Modern and Postmodern up cycles of social and historical development.

Викладено результати дослідження феномену авторитету керівника в публічному управлінні в контексті архетипної методології, яка базується на ідеях К. Г. Юнга про колективне несвідоме. Розглянуто три суспільно-історичних цикли генезису авторитету керівника в Україні, зокрема: Київська Русь; Українське відродження - Просвітництво, Модерн - Постмодерн. Висвітлено науково-теоретичні засади дефініції "авторитет". Розкрито співвідношення свідомого та несвідомого в управлінні. Увагу приділено колективному несвідому в діяльності керівника, тенденціям розвитку архетипів авторитету керівника в умовах Українського модерну та постмодерну, морально-ціннісному потенціалу управлінця в процесі нагромадження соціального капіталу.

Здійснено аналіз змісту принципу доброчесності на публічній службі. Наголошено, що доброчесність є одним з інструментів запобігання корупції та невід'ємною частиною культури державної служби. Досліджено правове регулювання правил доброчесності серед публічних посадових осіб. Проаналізовано Антикорупційні стратегії, які слугують дороговказом для подолання корупції в державі. Наголошено на важливості прийняття кодексів етики чи кодексів поведінки в будь-якій державній організації як ключового інструменту зміцнення доброчесності. Вивчено основні функції та завдання офісу розбудови доброчесності (управління просвітницької роботи та навчальних програм), місією якого є якісне навчання, просвітництво та взаємодія з партнерами у сфері запобігання корупції та формування негативного ставлення до корупції у громадян. Обгрунтовано необхідність доповнити перелік компетентностей, визначених стандартом вищої освіти, випускника за спеціальністю 281 "Публічне управління та адміністрування" - здатність здійснювати професійну діяльність з дотриманням принципу доброчесності, що своєю чергою сформулює результат навчання - знати антикорупційне законодавство та вміти формувати негативне ставлення до корупції.