Досліджено проблеми матеріальної відповідальності за заподіяння немайнової шкоди працівнику як стороні трудових правовідносин.

Исследованы проблемы материальной ответственности за причинение неимущественного вреда работнику как стороне трудовых правоотношений.

Problems of a liability for causing of non-property harm to the worker as to the party of labor legal relations are investigated.

Розглянуто сутність колективно-договірного регулювання в науці трудового права.

Рассмотрена сущность коллективно-договорного регулирования в науке трудового права.

The considered essence of collective-contractual regulation in a science of the labor law.

Індекс рубрикатора НБУВ: Х879(4Укр)1в

Рубрики:

Трудове право окремих країн

Шифр НБУВ: Ж27747 Пошук видання у каталогах НБУВ 
Видання зберігається у :

Розроблено теоретичні положення щодо особливостей правових засобів стимулювання праці за умов ринкової економіки. Уточнено ознаки та запропоновано поняття правового заохочення як особливого засобу позитивного соціально-правового впливу на поведінку людей з метою формування та підтримки суспільно-значущої активності, у результаті застосування якої винагороджується заслужена поведінка суб'єкта та реалізується взаємний інтерес особи, суспільства та держави. Запропоновано доповнити перелік соціальних гарантій у сфері оплати гарантіями: установлення мінімального розміру оплати праці, нижче за яку не може бути здійснена виплата заробітної плати; установлення механізму регулювання оплати праці за умов, що відрізняються від нормальних, і мінімальних розмірів доплат за роботу у разі таких умов, нижче за які вони бути не можуть; обмеження утримань з заробітної плати працівників; установлення порядку і термінів виплати заробітної плати. Розкрито суть поняття заробітної плати як правової категорії, визначеної як винагорода, яку роботодавець повинен систематично виплачувати працівникам за роботу, обумовлену трудовим договором. Удосконалено поняття морального стимулювання та встановлено три групи його видів. Розвинуто положення, що єдність державного регулювання застосування утримання з заробітної плати працівника має бути вираженим у відображенні в законі наступних умов: обсягу повноважень органу, що володіє дисциплінарною владою щодо застосування утримання з повної заробітної плати працівника; термінів застосування утримання; розмірів утримання; порядку застосування утримання та оскарження рішень про застосування утримання. Уперше

Досліджено правовий статус роботодавця як суб'єкта трудового права. Уточнено зміст поняття "роботодавець", визначено права, обов'язки та відповідальність даного суб'єкта трудового права. Проаналізовано правове становище керівника організації, особливості укладання та розірвання трудового договору, притягнення до матеріальної та дисциплінарної відповідальності даної особи. Розглянуто правовий статус арбітражного керівника як специфічного суб'єкта трудового права. Висвітлено права, обов'язки та відповідальність роботодавця на кожному етапі колективно-договірного регулювання. Запропоновано визначення організацій роботодавців як суб'єктів соціального партнерства. Наведено пропозиції щодо удосконалення чинного законодавства у сфері регулювання трудових відносин за участю роботодавця. Створено проекти доповнень до КЗпП та нормативних актів України.

Розглянуто правові підходи до визначення категорії "роботодавець". Проаналізовано дефініції даного терміна в українському та зарубіжному законодавстві. Подано визначення поняття "роботодавець".

Досліджено правову природу та правові ознаки поняття роботодавця як учасника відносин з соціального забезпечення працівників, визначено правовий статус і форми участі роботодавця як учасника зазначених відносин, проаналізовано правову природу його соціально-правової відповідальності та її форм. На підставі аналізу норм законодавства України зроблено висновок, що роботодавець є суб'єктом як трудових відносин, так і відносин з соціального забезпечення працівників, що має відповідний правовий статус. У цьому випадку роботодавець виступає суб'єктом відносин з соціального забезпечення працівників як під час існування трудових відносин, так і після їх закінчення. Роботодавець може брати участь у відносинах з соціального забезпечення працівників безпосередньо (шляхом встановлення додаткових порівняно із законодавством пільг і компенсацій, різних видів допомог працівникам тощо) або опосередковано (шляхом відрахування внесків до Пенсійного фонду та загальнообов'язкових фондів соціального страхування). Аналізуючи правовий статус роботодавця у відносинах з соціального забезпечення працівників через окремі його елементи (правосуб'єктність, права та обов'язки, гарантії їх реалізації, відповідальність) було встановлено, що фактично існує таке явище, як соціально-правова відповідальність роботодавця. У результаті дослідження соціально-правова відповідальність роботодавця визначена як комплексне, інтегроване явище, що являє собою різновид соціальної відповідальності та набуває ознак юридичної відповідальності за умови нормативного закріплення.

Наведено загальну характеристику суб'єктів трудового права (ТП). Викладено парадигму визначення сфери дії ТП в період формування ринкової економіки, сучасні концептуальні підходи до визнання працівника суб'єктом ТП, визначення правового статусу профспілок. Розкрито сутність і правову природу категорії "роботодавець", юридичну природу і правовий статус трудового колективу. Проаналізовано роль держави та її органів у регулюванні відносин у сфері праці.

Встановлено, що категорія "суб'єкт права" поєднує в собі три соціально-правові ознаки - соціальність, правосуб'єктність і правовий статус. Соціальність віддзеркалює характер функціонування особи в суспільстві. Вона пов'язана з перетворенням інтересу суб'єкта на чинник дії, з пізнанням дійсності. Соціальність зумовлена активною природою фізичних і юридичних осіб, протиріччям між умовами існування й об'єктивними потребами особи та спрямована на ліквідацію невідповідності між потребами й умовами буття суб'єкта права. Вона характеризує особу як частину соціуму, залежну від нього, підлеглу йому, детерміновану зовнішніми соціальними механізмами. У реальній же дійсності не природа, не суспільство, а тільки держава визначає хто й за яких умов може бути суб'єктом права, а значить, учасником правовідносин і якими рисами цей суб'єкт повинен володіти. Лише законодавством може встановлюватись і визнаватися специфічна сукупність юридичних властивостей, що дозволяє особі стати суб'єктом права. Ця сукупність іменується терміном "правосуб'єктність". Соціальність є передумовою правового статусу суб'єкта права. Ціннісний підхід до класифікації суб'єктів трудового права (визнання індивіда вищою соціально-правовою цінністю) виводить нас до першооснови права, до його істинного джерела - людини, правові якості якої є справжньою субстанцією, з якої створюються, формуються всі суб'єкти, включаючи державу й її органи. Людина є джерелом усього правового. До суб'єктів трудового права України належать: первинний суб'єкт трудового права працівник, основний суб'єкт трудового права - роботодавець, похідні суб'єкти трудового права від працівника особа, яка шукає роботу, інвалід, який одержав трудове каліцтво чи професійне захворювання, позивач або відповідач у суді). Юридична фігура кожної з названих осіб не має самостійного значення і є або передуючою правовій особистості працівника, або наслідком існування даної особи як працівника, службові об'єкти трудового права - державні органи, професійні спілки, приватні кадрові агентства, комісії по трудових спорах, примирні, трудові арбітражі.

Індекс рубрикатора НБУВ: Х879(4УКР)1

Рубрики:

Трудове право окремих країн

Шифр НБУВ: Ж69395 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Доведено, що випробування при прийнятті на роботу - це встановлена угодою сторін трудового договору, а для спеціальних категорій працівників - передбачена законами організаційно-правова форма добору кадрів, що обумовлюється під час укладання трудового договору, провадиться в межах законодавчо передбаченого строку та має на меті перевірку відповідності ділових якостей працівника дорученій роботі в межах зазначеної трудової функції. До принципів випробування при прийнятті на роботу належать: законність, добровільність, гласність, динамізм (строковість), поєднання інтересів роботодавця та працівника, визначеність вимог, що висуваються до працівника під час випробування, об’єктивність, всебічний захист прав і законних інтересів працівників, презумпція відповідності працівника займаній посаді. Обгрунтовано, тезу що під час випробування роботодавець уповноважений перевіряти суто ділові якості працівника; моральні ж не повинні покладатися в основу перевірки його відповідності дорученій роботі. Результати оцінювання останніх можуть впливати на кінцеву оцінку працівника та мати правові наслідки лише для певних категорій працівників, причому визначальним чинником для них є характер здійснюваної ними трудової діяльності (державні службовці, посадові особи місцевого самоврядування, судді, прокурорсько-слідчі працівники, посадові особи митної служби, дипломатичні працівники та ін.). Визначено напрямки вдосконалення правового регулювання випробування при прийнятті на роботу.

Проаналізовано поняття, сутність та основні складові правового статусу суб'єктів трудових правовідносин, його характерні ознаки порівняно з загальним правовим статусом особи. Досліджено основні складові правового статусу суб'єктів трудових правовідносин та узагальнено головні теоретичні дослідження в даному питанні. Проаналізовано співвідношення між правовим статусом працівника та правовим статусом громадянина. Запропоновано власне визначення поняття "працівник" і "роботодавець", які є головними суб'єктами трудових правовідносин. Виявлено роль трудової правосуб'єктності у правовому статусі суб'єктів трудових правовідносин. Проаналізовано момент її виникнення окремо для кожного виду суб'єктів трудових правовідносин. Виділено три основні групи прав та обов'язків сторін трудових правовідносин, які кореспондують один одному: права працівника на отримання роботи та створення умов, необхідних для її виконання; права працівника на оплату праці; права роботодавця на одержання результатів роботи. Внесено пропозиції та рекомендації щодо вдосконалення системи правових норм, що забезпечують правове регулювання суспільних відносин з застосування найманої праці між працівником і роботодавцем.

Досліджено проблемні аспекти матеріальної відповідальності працівників транспорту. На основі аналізу норм чинного законодавства здійснено теоретичне дослідження правового регулювання матеріальної відповідальності працівників транспорту та акцентовано увагу на потребах удосконалення норм, якими регулюється дане питання.

Досліджено правову природу матеріальної відповідальності роботодавця. Вивчено сутність категорії "матеріальна відповідальність" та її місце серед основних видів юридичної відповідальності. Визначено, що з правовою природою матеріальної відповідальності сторін трудового договору тісно пов'язано питання галузевої належності матеріальної відповідальності. Обгрунтовано, що матеріальну відповідальність сторін трудового договору слід визначати як самостійний різновид юридичної відповідальності. Сформульовано визначення понять "роботодавець", "матеріальна відповідальність роботодавця", "підстава матеріальної відповідальності роботодавця". Обгрунтовано, що підставою настання матеріальної відповідальності роботодавця виступає трудове матеріальне правопорушення. Вивчено закордонний досвід регулювання матеріальної відповідальності сторін трудових правовідносин і доцільність його імплементації до національного законодавства України. Надано практичні рекомендації та наукові пропозиції щодо подальшого розвитку й удосконалення правового регулювання матеріальної відповідальності роботодавця як сторони трудового договору в трудовому законодавстві України.

Розглянуто проблематику, пов'язану з компенсацією та визначенням розміру моральної шкоди при порушенні трудових прав. Проведено аналіз нормативно-правових актів, окремих законодавчих ініціатив, чинного законодавства та судової практики.

Поведено аналіз норм зарубіжного та національного трудового законодавства, міжнародних актів щодо захисту від дискримінації за ознакою статі, визначено їх дієвість, вивчено сучасний стан гендерної дискримінації на ринку праці України та внесено пропозиції щодо вдосконалення нормативно-правового забезпечення та правозастосовної практики в цій сфері.

На підставі системного аналізу загальнотеоретичних і галузевих досліджень запропоновано розглядати юридичний факт наявності трудових відносин як дію, виражену в формі трудового договору між працівником та роботодавцем або рішення суду, що набрало законної сили. Ця дія зумовлює правові наслідки у межах трудових відносин, відносин із загальнообов'язкового державного соціального страхування та відносин із соціального забезпечення працівника. Залежно від мети заявника, виділено такі категорії судових спорів щодо встановлення факту наявності трудових відносин: підтвердження тривалості страхового стажу працівника; зобов'язання роботодавця вжити заходів щодо забезпечення реалізації трудових прав працівника; оскарження постанови про притягнення роботодавця до відповідальності за порушення трудового законодавства.

Досліджено сучасні способи врегулювання трудових спорів. Під час написання статті використано методи аналізу та синтезу. Використаний компаративний метод дослідження. Акцентовано увагу на проблемі підвищення рівня захисту трудових прав і соціально-економічних інтересів працюючих, реалізації можливості кожного громадянина відстоювати свої права особисто. Погоджено із думкою науковців про потребу внесення змін до трудового законодавства, пошуку інноваційних підходів до розв'язання різноманітних трудових спорів. Окремо, авторами акцентовано увагу на ефективності впровадження примирних процедур у трудовому праві.

Мета статті - дослідження дистанційної праці в Європейському Союзі та деяких європейських країнах, зокрема Бельгії, Італії, Франції та Польщі. Проаналізовано законодавство ЄС та деяких країн-членів ЄС щодо дистанційної праці. Застосовано переважно герменевтичний та порівняльний методи дослідження. Зроблено висновок, що дослідження правового регулювання дистанційної праці в ЄС та країнах-членах ЄС є позитивним у контексті удосконалення трудового законодавства та застосування нових форм і видів нетипової зайнятості в Україні. Досвід правового регулювання дистанційної праці зарубіжних країн допоможе відшукати механізм застосування і врегулювання нових форм і видів нетипової зайнятості в Україні. Обговорення щодо доцільності правового регулювання дистанційної праці у трудовому законодавстві України.

Досліджено питання, пов'язані з об'єктом та предметом авторського права в Польщі. Проаналізовано відповідні положення Закону про авторське право і суміжні права від 4 лютого 1994 р. Цей акт встановлює, що об'єктом авторського права є будь-який прояв творчої активності індивідуального характеру, визначеного в будь-якій формі, незалежно від цінності, мети та способу вираження. У Законі визначено об'єкти, що не захищаються авторським правом: нормативні акти чи їх офіційні проекти; офіційні документи, матеріали, знаки та символи; опубліковані описи патентів або охоронних документів; прес-релізи. Відповідно до закону, авторське право належить творцеві, якщо законом не передбачено інше. Закон містить правову презумпцію, згідно з якою творець це особа, ім'я якої в цій якості була показана на примірниках твору або авторство якого було іншим чином оприлюднене у зв'язку з поширенням роботи. Передбачено судовий спосіб вирішення спорів щодо розпорядження авторським правом між співавторами об'єкту інтелектуальної власності. Цей акт також містить положення про об'єкти інтелектуальної власності, створені найманими працівниками згідно із контрактом, згідно із якими якщо закон або трудовий договір не передбачають іншого, роботодавець, чий працівник створив роботу в результаті виконання зобов'язань за трудовими відносинами, на момент прийняття роботи набуває майнових прав у межах, що випливають з мети трудового договору та узгоджених намірів сторін.