24 лютого 2022 року росія почала повне вторгнення в Україну. Така ситуація докорінно змінила відносини між державами, поставила крапку неповернення у відносинах колись братніх народів, змінила вектори та пріоритети подальшого розвитку України, створила нові виклики в усіх сферах її життя. Крім того, війна в центрі Європи вплинула на світову економіку в цілому та економіку багатьох окремих країн, а також на міграційні та соціально-політичні процеси. Усе це відбилося на зміні пріоритетів досліджень у світі та, зокрема, в Україні. Мета дослідження - сформулювати узагальнені пропозиції щодо шляхів протидії військовій агресії росії. Аналізуються: World Military Strength Ranking 2022, втрати збройних сил росії станом на 15.06.2022; зміни чисельності особового складу, озброєння і військової техніки ЗС України у 1991 - 2021 рр. Проведено порівняльну кількісну оцінку збройних сил України та росії у 2021 році, розглянуто недоліки та прорахунки у становленні та розвитку незалежної України, які дозволили розгорнути на її території повномасштабну війну. Порівняно військовий потенціал української та російської армій у 1991 та 2021 роках, розглянуто нові зразки озброєння, розроблені в Україні. Наведено результати Delphi-аналізу кластерів ОПК України, необхідних для асиметричного стримування зовнішньої агресії на часовому горизонті до 2030 року. Визначено шляхи забезпечення Збройних Сил України основними видами озброєння та військової техніки. Проведені дослідження дозволили визначити, що росія, будучи державою з геополітичними амбіціями, завжди буде становити загрозу для України, тому національна безпека нашої держави повинна будуватися з урахуванням військової та економічної потужності країни-агресора. Отже, Україна має увійти принаймні в один військово-економічний союз з іншими країнами Європи та світу. Крім того, Україна повинна мати потужний багатогалузевий оборонно-промисловий комплекс, який вироблятиме власне конкурентоспроможне озброєння та військову техніку як самостійно, так і спільно з іншими країнами Європи та світу або за ліцензіями іноземних виробників. Збройні Сили України повинні мати таку структуру видів і родів військ, яка б дозволяла протистояти загрозам з боку збройних сил росії або асиметричним видам озброєння та військової техніки, що дозволило б вести війну 2-го, 3-го та 6-го поколінь.

Cхарактеризовано функціонально-нормативні чинники та юридико-психологічні компоненти індивідуально-превентивної діяльності дільничного офіцера поліції. Висвітлено організаційно-процедурні та психологічні особливості здійснення індивідуально-превентивних заходів. Визначено напрями й умови вдосконалення індивідуально-превентивної діяльності дільничного офіцера поліції. На підставі системного та структурно-функціонального підходів здійснено комплексний нормативно-правовий і юридико-психологічний аналіз індивідуально-превентивної діяльності дільничного офіцера поліції в контексті її предметності, функціональної спрямованості та суб'єктно-об'єктних відносин. Обгрунтовано пропозиції щодо нормативного регулювання та методичного забезпечення реалізації індивідуально-превентивних заходів стосовно конкретних категорій підоблікових осіб з огляду на їх психологічний зміст і процедурні компоненти. Окреслено напрями психологічного забезпечення індивідуально-превентивної діяльності дільничних офіцерів поліції, визначено їхні основні функціонально-змістові характеристики та критерії ефективності.

Досліджено юридико-психологічні засади вчинення вбивства через необережність, питання встановлення в діях особи необережної вини, чинники, які сприяють вчиненню нею вказаного правопорушення. Здійснено компаративний аналіз тлумачення вбивства з необережності в законодавствах європейських країн, Росії, КНР та ісламських держав. Обґрунтовано доцільність, концептуальні засади та пріоритетні напрями використання психологічних знань у процесі проведення досудового розслідування вбивств з необережності та судово-психологічної експертизи щодо необережних убивць. Доведено необхідність трактування досліджуваного правопорушення саме як необережного заподіяння смерті, а не як вбивства з необережності; запропоновано внесення відповідних змін до нормативно-правових актів.

Розглянуто особливості правового положення лісів реформованих колективних сільськогосподарських підприємств. Виокремлено основні етапи становлення і розвитку селянських лісів на території України. Окремо наведено основні напрями обмеження селян у використанні лісових ресурсів у ході розвитку державноправових процесів. Значну увагу приділено аналізу основних ознак юридичного поняття лісу. Внаслідок проведеного аналізу виокремлено земельно-правовий, флористичний та екосистемний підходи до розуміння лісу як об’єкта правового регулювання. Визначено роль та місце лісів колишніх колективних сільськогосподарських підприємств у сучасній правовій системі України, а також проаналізовано зарубіжний досвід країн пострадянського простору в частині правонаступництва колишніх колгоспних лісів. Окрему увагу приділено проблемам правового режиму полезахисних лісових смуг, інших захисних насаджень, а також юридичній характеристиці самозаліснених ділянок сільськогосподарських угідь. На основі проведеного дослідження сформульовано теоретичні висновки та розроблено пропозиції з удосконалення чинного законодавства відносно правового режиму лісів реформованих сільськогосподарських підприємств.

Розглянуто поняття та особливі ознаки відходів як специфічного об’єкту права власності в Україні, обґрунтовано існування правового інституту права власності на відходи та визначено принципи даного правового інституту. На підставі дослідження історичного та зарубіжного досвіду зроблено узагальнення особливостей становлення правового статусу власника відходів не тільки в Україні, а й в деяких зарубіжних країнах. Систематизовано підстави виникнення, переходу та припинення права власності на відходи держави, територіальних громад, фізичних і юридичних осіб. Досліджено теоретичні основи становлення правового статусу власника відходів, його поняття і зміст, визначено та досліджено суб’єктів права власності на відходи відповідно до українського законодавства, а також проведено характеристику правосуб’єктності, прав і обов’язків власника відходів як основних елементів його правового статусу. Окрему увагу приділено дослідженню особливостей правового статусу власників окремих видів відходів, зокрема, побутових, промислових та небезпечних відходів.

Надано комплексну порівняльну характеристику інституту юридичної відповідальності за шкоду навколишньому природному середовищу в законодавстві України і Європейського Союзу. Запропоновано взяти за основу правового регулювання підхід, за яким шкода навколишньому природному середовищу включає витрати на відновлення, заміну або придбання еквіваленту, зменшення вартості природного ресурсу між часом завдання шкоди й поновленням ресурсу, а також відшкодування розумних витрат на оцінку завданої шкоди. Для ресурсів, які мають об’єктивну економічну цінність, втрачена їх вартість визначається у розмірі зниження ринкової ціни. Щодо ресурсів, використання яких не є ринковим, відповідні показники розраховуються з використанням альтернативних методів. Шкода, яка підлягає відшкодуванню, – це витрати на відновлення природного об’єкта, якому її було завдано, до його базового стану ("первісне відновлення"), а також витрати на "компенсаційне відновлення", яке включає витрати на відновлення або на збільшення ресурсів, необхідних для компенсації тимчасових витрат на відповідні послуги. Особливу увагу приділено тому, що позитивним обов’язком держав є забезпечення ефективного механізму притягнення суб’єктів господарювання до відповідальності за порушення у сфері охорони навколишнього природного середовища, а також у випадках, коли суб’єкти господарювання не запроваджують механізми оцінки ризиків від своєї діяльності для навколишнього середовища, здоров’я населення, екологічного благополуччя певної громади тощо.

Розглянуто сутність наукових та законодавчих основ паювання земель, розроблено рекомендації щодо вдосконалення цього процесу. Досліджено історичні передумови паювання земель в Україні, серед яких виділено політичні, економічні і соціальні. Розглянуто законодавче забезпечення паювання земель та виділено три періоди становлення нормативно-правової бази (І підготовчий (1990 – 1993 рр.); ІІ інституційний (1994 – 2000 рр.); ІІІ завершальний (2001 р. – донині). Виділено систему інституційних принципів правового регулювання паювання земель, яка складається із загальних принципів (законності, верховенства права, гласності, рівності, безоплатності, забезпечення гарантій прав на землю) та спеціальних принципів, що стосуються безпосередньо процедури паювання земель (плюралізму форм земельної власності, адресності, створення сприятливих умов для розвитку різних форм господарювання на землі, поєднання високої економічної ефективності та екологічної безпеки використання земель, включення землі в ринковий обіг). Визначено суб'єктно-об'єктний склад правовідносин з приводу паювання земель. Вирішено юридичну долю нерозподілених земель. Запропоновано удосконалення дефініції "земельна частка (пай)", якою є умовна, визначена в умовних кадастрових гектарах та не визначена межами частка в сільськогосподарських угіддях, розмір якої визначений як середній по господарству, переданих у колективну власність, виділення якої в окрему земельну ділянку має право вимагати член колективного сільськогосподарського підприємства при виході з нього. Наведено ознаки земельної частки (паю) та підстави відмежування від суміжних понять. Визначено правову природу права на земельну частку (пай), підстави його виникнення та припинення. Досліджено можливість земельної частки (паю) виступати об'єктом оренди. Здійснено класифікацію земельних часток (паїв) та визначено можливості реалізації права на них. Проаналізовано досвід зарубіжних країн щодо проведення земельних реформ та передумови для запровадження ринкового обігу земель сільськогосподарського призначення, а також запропоновано шляхи завершення земельної реформи та можливості запровадження ринкового обігу сільськогосподарських земель в Україні.

Вперше в науці земельного права України комплексно досліджено теоретико-правові та практичні проблеми правового регулювання процедур, пов’язаних з виникненням та припиненням прав на землю. Здійснено правовий аналіз сутності та правової природи процедур у земельному праві, досліджено поняття та ознаки останніх, а також визначено місце і роль процедур у системі земельного права. Здійснено класифікацію процедур у земельному праві. Виокремлено й охарактеризовано особливості правового регулювання процедур, пов’язаних з виникненням прав на землю. Досліджено процедуру безоплатної приватизації земельної ділянки. З’ясовано специфіку правового регулювання процедур, пов’язаних з припиненням прав на землю. Сформульовано низку наукових висновків і рекомендацій з удосконалення нормативно-правових актів щодо регулювання даної сфери правовідносин, що характеризуються науковою новизною. Так, вперше сформульовано визначення правової конструкції "процедура в земельному праві", якою пропонується вважати складне правове явище, що являє собою систему врегульованих процедурними нормами, законодавчо закріплених, формально визначених актів активної дієвої поведінки вмотивованих суб’єктів, що мають юридичні наслідки у вигляді виникнення, зміни або припинення земельних правовідносин, набуття, реалізації та припинення земельних прав або виконання обов’язків відповідними власниками, користувачами земельних ділянок та іншими учасниками земельних відносин.

Здійснено історико-правовий аналіз становлення та розвитку законодавства, що регулює відносини у сфері використання та охорони земель трубопровідного транспорту, а також досліджено правові засади функціонування трубопровідного транспорту як складової транспортної системи. Визначено поняття й склад земель трубопровідного транспорту, охарактеризовано правові форми використання та охорони земель трубопровідного транспорту. Проведено комплексний аналіз правовідносин щодо використання земель трубопровідного транспорту. Розкрито об’єктно-суб’єктний склад правовідносин щодо використання земель трубопровідного транспорту, визначено передумови виникнення права користування землями трубопровідного транспорту. Проведено науково-теоретичний аналіз порядку припинення права користування землями трубопровідного транспорту. Обґрунтовано пропозиції щодо внесення змін і доповнень донормативно-правових актів у сфер і правового регулювання використання та охорони земель трубопровідного транспорту. Визначено правові заходи охорони земель трубопровідного транспорту та здійснено їх класифікацію. Досліджено правовий режим земель охоронних зон.

Роботу присвячено теоретико-емпіричному вивченню особистості працівника митних органів в контексті специфіки його професійної діяльності. Розглянуто основні психолого-юридичні аспекти професійної діяльності працівників митних органів, узагальнено результати теоретичних та емпіричних досліджень професійно-важливих якостей працівників митниці, визначено основні підходи до психологічного забезпечення їх професійної діяльності. Проведене емпіричне дослідження дозволило сформулювати низку психологічних особливостей професійної митної діяльності. Визначено характеристики та показники сфер особистості працівників різних підрозділів митних органів з різним рівнем професійного досвіду. Сформульовано практичні рекомендації щодо запровадження окремих напрямків системи психологічного забезпечення професійної діяльності працівників митних органів (професійно-психологічного відбору кандидатів на керівні посади та на посади працівників митного контролю, оперативних груп). Представлено програму та описано алгоритм проведення розробленої програми спеціальної психологічної підготовки працівників митниці, наведено оцінку її ефективності.

Проаналізовано поняття, зміст, завдання та джерела, принципи кримінально-виконавчої політики (далі - КВП), визначено її місце серед інших складових політики у сфері боротьби зі злочинністю, досліджено історію формування та розвитку КВП України на різних етапах її державотворення. Висвітлено взаємозв'язок КВП України з іншими складовими політики у сфері боротьби зі злочинністю та встановлено напрями її взаємодії з кримінально-правовою, кримінально-процесуальною кримінологічною (профілактичною) політиками. Розглянуто питання формування та реалізації КВП, проблеми визначення її ефективності. Охарактеризовано поняття і механізм оптимізації КВП України на окремих її рівнях. Особливу увагу приділено характеристиці удосконалення правового статусу суб’єктів КВП як напряму оптимізації КВП України.

Вирішено важливу науково-практичну проблему створення комп’ютеризованих систем підтримки судових будівельно-технічних експертиз із визначення причин руйнації та деформацій будинків і споруд. Запропоновано концептуальну модель спеціалізованої інтелектуальної системи з інтегрованою нейро-нечіткою системою виведення, робота якої ґрунтується на використанні узагальненого експертного досвіду і штучної нейронної мережі категорії Cascade ARTMAP. Описано архітектуру та процес формування бази знань системи. Система є частиною програмного комплексу, що розробляється для підтримки судових будівельно-технічних експертиз і експертних досліджень у питаннях відповідності будівельним нормам, правилам і явищам та призначається для оцінки міри впливу певних факторів середовища на технічний стан об’єкта судової будівельно-технічної експертизи. Систематизовано і представлено у вигляді, прийнятному для обробки комп’ютеризованими системами, основні вхідні дані, на базі яких реалізується нечітке виведення. Обґрунтовано доцільність застосування асоціативних правил при формалізації евристичної діяльності експертів. Впровадження системи надасть можливість автоматизувати процес підтримки судових будівельно-технічних експертиз, які характеризуються немонотонністю логіки, а також знизити ризик прийняття невірних рішень за рахунок використання системи в якості інтелектуальної бази даних.

Розглянуто процес формування політики розвитку морегосподарського комплексу України в нових геополітичних умовах та сучасних інтеграційних процесах. Мета - розробка теоретико-методологічних основ формування політики розвитку морегосподарської діяльності в Україні та науково-практичних рекомендацій щодо відродження морегосподарського комплексу та становлення України як морської держави. Застосовано методи системно-структурного аналізу; логіко-аналітичний метод та економіко-статистичний аналіз; наукового абстрагування; методи форсайту та методи економіко-математичного моделювання; графічного опису. Теоретико-методологічно обґрунтовано стратегію розвитку морегосподарської діяльності; теоретичні та практичні результати, ступінь впровадження - Основні положення, висновки і рекомендації запропоновані та використовуються в Раді національної безпеки і оборони України (акт впровадження №1621/11-09/2-18 від 24.10.2018); в ТДВ "Чорноморгідробуд" у планових заходах щодо розвитку об'єктів інфраструктури морського господарства в приморських регіонах (акт впровадження №10-15 від 15.08.2018); в навчальному процесі ОНУ ім. І. І. Мечникова в лекційних курсах: "Стратегія інвестування у спільні підприємства", "Регіональна економіка" та практикумах: "Практикум з сучасних проблем економічних відносин"; при проведенні практичних занять, підготовці наукових робіт та написанні дипломних робіт студентами спеціальності "Економіка" (акт впровадження №01/06 від 14.06.2018); в навчальному процесі Одеського національного економічного університету при підготовці лекцій, проведенні практичних занять, у дипломному проектуванні зі спеціальностей 6.030504 "Економіка підприємства", 051 "Економіка", 076 "Підприємницство, торгівля та біржова діяльність" (акт впровадження №01-17/997 від 21.06.2018); в роботі Державної екологічної інспекції в Одеській області та Державної екологічної інспекції Північно-західного регіону Чорного моря (акт впровадження № ГР - 5/10/17 від 19.10.2017) при систематизації ризиків та загроз соціо-економіко-екологічної безпеки здійснення морських днопоглиблюваних робіт у прибережних акваторіях; у роботі Міжвідомчої координаційної ради з питань морських досліджень Міністерства освіти і науки України та Національної академії наук України при розробці Державної науково-технічної програми України в галузі морських досліджень і технологій на період 2019-2023 рр. (акт впровадження №01/18 від 09.02.2018) та при розробці організаційних механізмів реалізації Програми (акт впровадження №06/17 від 07.05.2018).

Визначено стан дослідження проблеми реалізації програм міжнародної співпраці Європейського Союзу (далі – ЄС) у вищій освіті в контексті інтернаціоналізації на основі аналізу наукових праць та інших джерел. Проаналізовано та охарактеризовано цільові групи проектів, пріоритети в контексті реформи вищої освіти. Охарактеризовано виклики та системний вплив програм міжнародної співпраці ЄС на особистісному, інституційному, галузевому та національному рівнях. Ідентифіковано особливості та виявлено тенденції реалізації в Україні програм міжнародної співпраці ЄС у вищій освіті як механізму її інтернаціоналізації. Розроблено модель реалізації в Україні програм міжнародної співпраці ЄС як комплексного, багатокомпонентного механізму інтернаціоналізації вищої освіти. Запропоновано рекомендації щодо підвищення результативності впровадження в Україні проектів програм міжнародної співпраці ЄС у вищій освіті на національному та інституційному рівнях.

Визначено періодизацію становлення та розвитку дозвільної системи (далі – ДС) у сфері використання та охорони надр і поняття та ознаки ДС у досліджуваній сфері. Досліджено, сформульовано та охарактеризовано систему принципів ДС у сфері використання та охорони надр в Україні, до яких віднесено загальні та спеціальні принципи. Розкрито поняття, сформульовано класифікацію та розглянуто види дозвільних документів в галузі використання та охорони надр. Узагальнено та систематизовано організаційно-правове та функціонально-правове забезпечення ДС. Запропоновано на підставі комплексного аналізу шляхи розмежування повноважень органів спеціальної компетенції, з метою усунення дублювання та забезпечення реалізації повноважень у сфері контролю та охорони надр за єдиним уповноваженим центральним органом державної влади - Державної служби геології та надр України. Досліджено стадій ДС в галузі використання та охорони надр в Україні, що дало змогу встановити необхідність скасування дозвільного порядку надання надр у користування і необхідність заміни спеціального дозволу еколого-правовим договором про умови використання та охорони надр, який би укладався між Державною службою геології та надр України та конкретними надрокористувачами. Виявлено тенденцію до скорочення кількості документів дозвільного характеру у досліджуваній сфері, що спричиняє ризики виникнення екологічної небезпеки у зв'язку з діяльністю надрокористувачів у процесі використання надр. Сформульовано: визначення еколого-правової відповідальності у межах дозвільної системи та виокремлено самостійні заходи такої відповідальності, рекомендації, спрямовані на вдосконалення положень екологічного законодавства щодо правового регулювання дозвільної системи в галузі використання та охорони надр в Україні.

Визначено на підставі аналізу норм міжнародного, європейського та національного законодавства України, а також положень загальнотеоретичної та спеціально-юридичної літератури, місце стандартів у системі джерел екологічного права України. Обґрунтовано необхідність включати до джерел екологічного права нормативно-технічні документи, а саме державні, міжнародні та європейські екологічні стандарти як такі, що містять еколого-правові ідеї, а їхні положення, в сукупності з актами законодавства, задають темп та напрям розвитку галузі екологічного права. Проаналізовано наукові та законодавчі підходи до розуміння стандартів як джерел екологічного права України, розкрито їхні поняття та юридичні ознаки. Досліджено та систематизовано історичний шлях розвитку екологічних стандартів як необхідного кроку для масштабного розвитку промисловості та одночасного збереження належної якості навколишнього природного середовища та інше. Відображено організаційно-правовий механізм розроблення міжнародних та європейських екологічних стандартів, порядок їх реалізації в Україні. З'ясовано проблеми та перспективи впливу міжнародних і європейських стандартів на подальше формування екологічного законодавства України. Проаналізовано зміни в законодавстві щодо встановлення добровільного застосування положень державних екологічних стандартів в Україні.

Досліджено особливості правовідносин у сфері паювання майна колективних сільськогосподарських підприємств (далі – КСП) в Україні. Представлено результати аналізу поняття "майновий пай", ознаки майнового паю, паювання майна, ознаки паювання майна, принципів паювання майна, функції паювання майна, генезису законодавства у сфері паювання майна КСП в Україні. Проаналізовано питання судових спорів щодо майнових паїв КСП, проведено класифікацію судових спорів щодо майнових паїв КСП, визначено відповідальність за порушення законодавства у сфері паювання майна КСП.

Обґрунтовано різницю за своїм предметом, між теоретичним пізнанням і пізнанням у юрисдикційному процесі: в першому випадку предмет нічим не обмежений, представлений новими сутностями, феноменами та закономірностями їх розвитку, в другому - предмет знаходиться в межах приписів закону, він реалізується в межах іманентних юрисдикційному процесу завдань, причому результат відображення у такому пізнанні може не тільки не співпадати з реальністю, але й бути її викривленням. Доведено, що таке пізнання реалізується за допомогою системно-структурного підходу і передбачає застосування суб'єктом пізнання сукупності методів, прийомів і засобів для досягнення наступних цілей: накопичення знань щодо оточуючого світу, закони та закономірності його розвитку, можливості та межі перетворення дійсності, формування індивідуального стилю діяльності з урахуванням знань про закони та форми мислення, встановлення індивідуально-психологічних і соціально-психологічних особливостей взаємодії об'єкта пізнання з оточуючим світом. Удосконалено: розуміння поняття правової процедури як особливого, нормативно встановленого порядку здійснення юридичної діяльності, уявлення про методологію юрисдикційного процесу як рефлексивного опису принципів та методів дослідження в правовій сфері, методологічну парадигму пізнання в юрисдикційному процесі як сукупного результату взаємодії пізнання і доказування.

Здійснено комплексне дослідження теоретико-методологічних засад правового забезпечення сталого розвитку сільськогосподарського виробництва. Досліджено теоретико-методологічні засади правового регулювання сільськогосподарського виробництва. Сформульовано дефініції таких базових аграрно-правових категорій, як “агросфера”, “сільськогосподарське виробництво”, “селянин”, “державна аграрна політика”, “продовольча безпека”, а також всебічно проаналізовано чинне аграрне законодавство в указаних сферах. Охарактеризовано сутність сталого розвитку як загальнонаукового феномену та як напряму аграрно-правового регулювання. Розкрито ознаки категорії “сталий розвиток сільськогосподарського виробництва” та сформульовано її дефініцію. Опрацьовано систему заходів забезпечення сталого розвитку сільгоспвиробництва та здійснено їх класифікацію. Розглянуто теоретико-правові аспекти правового забезпечення сталого розвитку традиційного й альтернативних форм сільськогосподарського виробництва. Особливу увагу приділено правовим засадам екологізації традиційного сільгоспвиробництва, а також правовим аспектам ведення органічного сільського господарства в рослинництві і тваринництві. Проаналізовано проблемні питання щодо правового забезпечення використання біотехнологій в умовах сталого розвитку сільгоспвиробництва та застосовано авторський підхід до їх класифікації. На підставі проведеного дослідження запропоновано низку пропозицій з удосконалення чинного аграрного законодавства, розроблено структуру проєкту Закону України “Про сталий розвиток сільських територій”.

У дисертаційній роботі висвітлено історичні аспекти та сучасний стан розвитку підрозділів патрульної поліції в Україні, охарактеризовано основні складові системи психологічного забезпечення та запропоновано напрями підвищення ефективності діяльності поліцейських патрульної поліції. Визначено психологічні особливості, типові для діяльності патрульної поліції; розроблено орієнтовну модель особистості поліцейського патрульної поліції, представлену такими групами властивостей і якостей: мотиваційні, інтелектуальні, емоційні, соціально-психологічні, вольові. Доведено, що більшість кандидатів, ідучи на службу в патрульну поліцію, керуються особистими інтересами й утилітарними мотивами, що є свідченням недосконалості здійснюваного професійного психологічного відбору. Обґрунтовано необхідність упровадження поглибленої практичної складової в професійну психологічну підготовку поліцейських, запропоновано й апробовано програму комунікативної підготовки до поведінки в конфліктних ситуаціях професійної діяльності, що передбачає набуття вмінь і навичок прогнозувати назрівання конфлікту та застосовувати заходи з його мінімізації.