Визначено сутність адміністративно-юрисдикційної діяльності органів санітарно-епідеміологічної служби, досліджено особливості її правового регулювання. Охарактеризовано сучасний стан і визначено статус органів санітарно-епідеміологічної служби, розглянуто принципи, напрямки та форми їх діяльності, проаналізовано окремі адміністративно-юрисдикційні провадження. Особливу увагу приділено вивченню діяльності органів санітарно-епідеміологічної служби із запобігання та припинення порушень у сфері санітарного законодавства, встановлено порядок накладення та стягнення штрафів, а також застосування фінансових санкцій. Визначено склад адміністративних правопорушень, за яких органи санітарно-епідеміологічної служби мають право складати протоколи, розглядати й ухвалювати рішення. Наведено пропозиції щодо удосконалення адміністративно-юрисдикційної діяльності органів санітарно-епідеміологічної служби. Розроблено пропозиції щодо внесення змін і доповнень до Кодексу України про адміністративні правопорушення.

Досліджено цілі, функції та структуру механізмів державного управління розвитком санітарно-епідеміологічної служби з урахуванням світового та вітчизняного досвіду. За результатами моніторингу фінансового стану Миколаївщини санітарно-епідеміологічної служби показано необхідність гнучкого поєднання бюджетного фінансування та платних послуг, що потребує коригування деяких законодавчих актів, що обмежують господарську діяльність служби. Проаналізовано законодавчу базу діяльності санітарно-епідеміологічної служби. Доведено необхідність реформування лабораторного забезпечення функціонування санітарно-епідеміологічної служби області, за рахунок створення міжрегіональних лабораторних центрів. Запропоновано методичні основи оптимізації мережі лабораторій на території області. Запропоновано створення міжрегіональних центрів державного санітарно-епідеміологічного нагляду на базі міжрегіональних лабораторних центрів. Розроблено концептуальну модель управління регіональною санітарно-епідеміологічною службою.

Вивчено зміни і закономірності формування та розвитку вітчизняного санітарного законодавства як системи медико-правових і нормативно-методичних засад діяльності системи профілактичної медицини України. Проведено періодизацію та встановлено закономірності розвитку санітарного законодавства. Визначено етапи формування вітчизняної системи санітарного нагляду, охарактеризовано становлення та розподіл повноважень фахівців санітарно-епідеміологічної служби на різних етапах її розвитку. Показано еволюцію законодавчого та нормативно-методичного забезпечення застосування медичних, адміністративних, фінансових заходів і санкцій, спрямованих на профілактику виникнення та поширення інфекційних і неінфекційних захворювань.

Наведено теоретичне узагальнення та вирішення наукового завдання, яке полягає у історико-правовій характеристиці санітарно-епідеміологічного законодавства, чинного на території України протягом XX ст., визначенні його сутності, особливостей, значення, динаміки чинності, а також ефективності. В межах дослідження виокремлено три історичні періоди: по-перше, Російської імперії початку XX ст. (1901 - 1917 pp.); по-друге, відродження української державності (1917 - 1921 pp.); по-третє, радянський (1917 - 1991 pp.). Одним із елементів новизни виступає класифікація актів санітарно-епідеміологічного законодавства залежно від предмета регулювання на такі, що: встановлювали систему органів контролю у сфері санітарії та епідеміології; передбачали заходи боротьби з епідеміями; закріплювали санітарні правила та норми, дотримання яких було спрямовано на запобігання виникненню епідемій.