Індекс рубрикатора НБУВ: Х883.9(4УКР)1 + У9(4УКР)0-94

Рубрики:

Злочинність в окремих країнах

Економіка окремих країн і частин світу

Шифр НБУВ: Ж27747 Пошук видання у каталогах НБУВ 
Видання зберігається у :

Обгрунтовано теоретико-методологічні засади та концептуальні підходи до вдосконалення механізму реалізації державної політики щодо підвищення рівня та якості життя населення України. Удосконалено систему соціальних індикаторів, яка є важливою складовою моніторингу рівня та якості життя населення. Систематизовано причини поглиблення диференціації населення за рівнем і якістю їх життя. Оцінено результативність регуляторного впливу держави на рівень задоволення основних потреб населення України. Обгрунтовано основні засади соціально відповідального суспільства, в якому всі без виключення його члени зобов'язані відповідати за свої дії, вчинки чи бездіяльність. Розроблено методологію реалізації державної політики щодо підвищення рівня та якості життя населення, яка передбачає реалізацію національної стратегії запобігання бідності та комплексне застосування механізму підвищення рівня добробуту населення, подолання та запобігання бідності.

Доведено необхідність включення проблеми підвищення якості життя населення міста в основну стратегічну мету соціально-економічного розвитку територій. Запропоновано та реалізовано методичний підхід щодо покращення діяльності органу місцевого самоврядування в аспекті вдосконалення якості життя територіальної громади міста за допомогою розвитку його соціальної сфери. Вдосконалено поняття "якість життя населення" включенням у нього оцінки ступеня відповідності наявних соціальних, економічних, екологічних, побутових та інших умов.

Актуалізовано необхідність посилення управлінського впливу держави на процеси соціальної стратифікації, які розглядаються як об'єкт державного регулювання, та запропоновано класово-стратифікаційну модель сучасного українського суспільства. Досліджено державне регулювання як системне забезпечення управлінських впливів держави за рахунок використання можливостей нормативно-правового й економіко-фінансового механізмів державного управління з метою створення умов, необхідних для впорядкування стратифікаційних процесів, зокрема: подолання бідності, формування потужного і чисельного середнього класу, залучення заможних верств населення до вирішення гострих соціальних проблем тощо. Наведено шляхи удосконалення такого регулювання зазначених процесів: впровадження інтегративної моделі державного регулювання, створення Національної ради з питань суспільного розвитку, використання державного механізму правового регулювання тощо.

Обгрунтовано теоретичні та методологічні засади формування інноваційної моделі соціального розвитку держави, розроблено наукові та практичні рекомендації щодо трансформації відповідних механізмів державного управління соціальним розвитком. Для визначення напрямів дослідження проблеми державного управління соціальним розвитком розглянуто сутність наявного понятійно-категоріального апарату соціального розвитку держави, розкрито сутнісні характеристики соціального розвитку та його складових та надано визначення понять "державне управління соціальним розвитком", "механізми державного управління соціальним розвитком", "фактори ефективності соціального розвитку", "інноваційна модель соціального розвитку". На підставі аналізу соціальної ефективності державного управління виявлено недосконалість функціонування механізмів такого управління соціальним розвитком, а саме: політичного, правового, організаційного, економічного та мотиваційного, запропоновано шляхи трансформації цих механізмів. Охарактеризовано концепцію державного управління соціальним розвитком за сучасних умов і з'ясовано основні напрями побудови інноваційної моделі соціального розвитку держави.

Визначено основні тенденції росту інвестицій в основний капітал і проаналізовано можливості збільшення обсягу інвестицій домогосподарствами в корпоративні права шляхом удосконалення системи оподаткування доходів фізичних осіб.

Розглянуто появу нового для українського суспільства явища раптової бідності внаслідок бойових дій, що ведуться на сході країни. Основні відмінності класично бідних осіб від раптово бідних, до яких належать внутрішньо переміщені особи. Розглянуто основні перепони у відновленні їх соціального статусу на новому місці проживання. Надано пропозиції щодо можливих шляхів запобігання раптової бідності серед ВПО та поширенню бідності серед осіб, які опинилися на межі бідності і є вразливими до бідності через бойові дії.

Викладено підходи до просторового виміру добробуту населення. Узагальнено систему показників і чинників виміру рівня та якості життя населення на міждержавному, міжрегіональному, міжгалузевому та міжпоселенському рівнях. Висвітлено пропозиції щодо оцінювання добробуту населення.

Досліджено теоретичні питання суті бідності, механізми її формування та подолання, стан рівня життя в Україні та тенденції його падіння, визначено критерії оцінки та чинники поглиблення бідності в Україні, розкрито зміст державних Стратегій подолання бідності та розроблено пропозиції щодо зниження темпів падіння життєвого рівня українців через удосконалення інституційних механізмів.

Мета роботи - огляд методик класифікації складу регіональної інфраструктури. На наш погляд, сьогодні особливо актуальним і складним завданням дослідження залишається наукове обгрунтування сучасних інструментів розвитку та модернізації регіональної інфраструктури. В науковому обігу наразі існує досить активне вживання терміна "регіональна інфраструктура", але ні в нормативно-правових і методичних документах, ні в практиці регіонального управління він не одержав однозначного визначення. Проаналізовано теоретико-методичні питання визначення регіональної інфраструктури як окремої категорії та визначено, що існує певна неврегульованість категорійного апарату у сфері регіональної інфраструктури на законодавчому рівні. Зазначено, що мало уваги приділяється питанням регіональної та місцевої інфраструктури як комплексного об'єкта управління, вироблення інфраструктурної політики на рівні регіону, організаційно-економічного механізму її розвитку. Розглянуто світові тенденції просторового розвитку та визначено їх неминучий вплив на модернізацію інфраструктурного забезпечення регіону. Розглянуті у роботі організаційно-методичні положення розвитку регіональної інфраструктури на сучасному етапі доводять необхідність формування сучасних підходів до наукового визначення та управління регіональною інфраструктурою.

Розкрито теоретичні положення щодо сутності та змісту соціального розвитку (СР) регіонів як об'єкта державно-управлінського впливу. Визначено сутнісні характеристики й елементний склад державного управління СР регіонів. Охарактеризовано загальні тенденції та особливості територіальної динаміки соціальних процесів, рівня міжрегіональної диференціації за основними аспектами СР. Систематизовано етапи становлення та розвитку основних засад державної політики СР регіонів, визначено основні проблеми сучасної системи державного управління соціальними процесами регіонального рівня, її правового, інституційного та фінансового забезпечення. Здійснено оцінку ефективності системи державно-управлінських важелів вирівнювання СР регіонів. Визначено можливості використання зарубіжного досвіду у вітчизняній державно-управлінській практиці щодо розв'язання соціальних проблем і подолання міжрегіональних диспропорцій. Запропоновано нову модель державної політики СР регіонів, розроблено концептуальні положення, визначено пріоритетні напрями та механізми модернізації державного управління СР регіонів у вимірі реформи децентралізації.

Обгрунтовано теоретико-методологічні засади концептуального підходу і розроблено організаційно-методичні рекомендації щодо удосконалення державного механізму управління якістю життя населення України. З'ясовано значення поняття "якість життя", виявлено його сутність і характеристики. Проаналізовано еволюцію ролі держави в управлінні якістю життя; досліджено функції і структуру державного управління якістю життя населення та відображено відповідний механізм державного управління у загальному вигляді. Обгрунтовано концептуальний підхід щодо управління якістю життя в рамках системно-еволюційної парадигми. Проведено аналіз якості життя населення України і виявлено відповідну стратегію державного управління якістю життя населення. Для реалізації стратегії державного управління якістю життя населення на різних рівнях управління потрібне правове, інформаційне, фінансове і кадрове забезпечення, характеристики якого визначаються поставленими завданнями й обраним методичним інструментарієм для їх досягнення. Збалансована система показників включає типи даних: інтегральні підсумкові показники якості життя населення (тривалість життя і суб'єктивна задоволеність); регульовані параметри якості життя населення, відображені за допомогою набору індикаторів. Вибір індикаторів здійснюється відповідно до методики "Вимір якості життя в Україні" і включає детальний аналіз середовищ: економічного, соціального, екологічного і суспільно-політичного; зовнішні детермінанти, що включають: державний устрій, технологічний уклад, економічний цикл, культурні характеристики, стан екосистеми. Розроблено науково-методичні рекомендації щодо удосконалення механізму управління якістю життя населення з акцентом на суб'єктивний компонент. Конкретизовано положення стратегії "формування стимулів" у рамках державного механізму управління якістю життя населення для окремих вікових груп. Основна мета застосування поведінкового інструментарію в рамках державного механізму управління якістю життя населення окремих вікових груп полягає у формуванні стимулів для підвищення якості життя (нових стандартів, нових зразків і моделей поведінки) і стимулів для самоорганізації в процесі розвитку. При цьому важливого значення набуває екологічна і гуманістична спрямованість стимулів. Мова йде про ту соціальну групу, у якій відбувається процес примирення з недостатнім рівнем життя, з обмеженням можливостей і відсутністю планів на майбутнє. Обгрунтовано науково-методичні рекомендації щодо організації системи управління даними державного механізму управління якістю життя населення, практичні рекомендації щодо застосування інформаційно- комунікаційних технологій в системі державного управління якістю життя населення на прикладі оптимізації транспортної інфраструктури міста.

Розкрито теоретичні, методологічні засади та концептуальні положення, надано практичні рекомендації щодо розвитку державного регулювання ринку соціально-орієнтованих товарів та послуг в Україні. Розглянуто сутність понять «ринок», «споживчий ринок». Розвинуто категоріальний апарат щодо понять «соціально-орієнтовані товари та послуги» і «ринок соціально-орієнтованих товарів та послуг». Наведено перелік соціально-орієнтованих товарів та послуг, який містить три складові, а саме: продукти харчування; окремі види продуктів переробки нафти; товари та послуги, які реалізуються за регульованими цінами і тарифами. Удосконалено концептуальний підхід щодо регулювання ринку соціально-орієнтованих товарів та послуг. Проведено критичний аналіз стану галузей, в яких функціонують підприємства-монополісти, зокрема енергетичної галузі. Особливої уваги заслуговує методологічний підхід щодо державного регулювання ринку соціально-орієнтованих товарів та послуг. Удосконалено науково-методологічний підхід щодо формування споживчого кошика. Удосконалено науково- методологічний підхід щодо моніторингу споживчих цін на соціально-орієнтовані товари на основі системного підходу та пропонованої сукупності принципів. Проведено моніторинг споживчих цін на соціально-орієнтовані продукти харчування, бензин А-95 та дизельне паливо. Розроблено концепцію державного регулювання ринку соціально-орієнтованих товарів та послуг в Україні. Розглянуто державне регулювання якості соціально-орієнтованих товарів та послуг. Набув подальшого розвитку механізм державного контролю за станом якості соціально-орієнтованих товарів та послуг. Удосконалено систему факторів впливу на ціни і тарифи на соціально-орієнтовані товари та послуги. Визначено достовірні та оптимальні сценарії розвитку цінової ситуації на ринку соціально-орієнтованих товарів та послуг. Удосконалено механізм залучення громадськості до контролю за діяльністю органів державної влади з питань підвищення якості соціально орієнтованих товарів та послуг і регулювання споживчих цін та тарифів.

Розроблено та обгрунтовано концепцію фінансового моніторингу як сукупності заходів, що здійснюються суб'єктами первинного і державного фінансового моніторингу у сфері превенції та протидії фінансуванню сепаратизму (стаття 110"2 КК України), легалізації (відмиванню) майна, одержаного злочинним шляхом (стаття 209 КК України), та фінансуванню тероризму (стаття 258"5 КК України). Визначено дотичність категорій "тероризм" і "фінанси" у таких площинах: грошові кошти, що виплачуються терористам за відмову від намірів учинення насильницьких дій; негласне фінансування терористичних організацій окремими державами, недержавними структурами, злочинними угрупованнями; "відмивання грошей" та їх введення в легальний обіг; створення терористичними організаціями власних структур у комерційних, кредитно-фінансових установах; "відмивання доходів", отриманих унаслідок злочинної діяльності. Окреслено ризики в системі запобігання проявам тероризму та протидії легалізації доходів, одержаних злочинним шляхом. Такими платформами, зокрема, визначено: непрозоре фінансування політичних партій; питома вага готівкових ресурсів, адресованих для згаданої злочинної діяльності; "відплив" капіталів; відсутність чітко визначеної секторальної оцінки ризиків суб'єктів первинного фінансового моніторингу у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом. Запропоновано віднести до банківських ризиків ризик фінансування тероризму і сепаратизму опосередком депозитних корпорацій. Зроблено спробу акумулювати більшість новітніх здобутків (як законодавчих, теоретико-дослідних, так і прикладних) щодо проблематики правового регулювання досліджуваних процесуальних, фінансово-правових відносин, на основі чого обгрунтовані наукові бачення та розроблено пропозиції щодо вдосконалення регламентації в цій сфері.

Розкрито теоретичні положення щодо сутності та змісту соціального розвитку регіонів як об’єкта державно-управлінського впливу; визначено сутнісні характеристики та елементний склад державного управління соціальним розвитком регіонів; охарактеризовано загальні тенденції та особливості територіальної динаміки соціальних процесів, рівня міжрегіональної диференціації за основними аспектами соціального розвитку; систематизовано етапи становлення та розвитку основних засад державної політики соціального розвитку регіонів, виявлено основні проблеми сучасної системи державного управління соціальними процесами регіонального рівня, її правового, інституційного та фінансового забезпечення; здійснено оцінку ефективності системи державно-управлінських важелів вирівнювання соціального розвитку регіонів; визначено можливості використання зарубіжного досвіду у вітчизняній державно-управлінській практиці щодо розв’язання соціальних проблем та подолання міжрегіональних диспропорцій. Запропоновано нову модель державної політики соціального розвитку регіонів, розроблено концептуальні положення, визначено пріоритетні напрями та механізми модернізації державного управління соціальним розвитком регіонів у вимірі реформи децентралізації.

У дисертації досліджено вплив державної податкової політики на формування середнього класу крізь призму світового досвіду, проаналізовано досвід таких країн, як Японія, США, країни Центральної Європи, Скандинавські країни, постсоціалістичні країни (Росія, Грузія). Новизна роботи полягає у розкритті, відповідно до світового досвіду, основних чинників, які впливають на формування та розвиток середнього класу, серед яких виокремлено негативні, а саме: високий податковий тиск на середній клас, завищені бюрократичні умови для реєстрації та ведення бізнесу, низький рівень податкової освіти населення, відсутність чіткої податково-нормативної бази, корупція в усіх органах влади, великий відсоток тіньової економіки, високий поріг бідності населення, поглинання великими промисловими групами представників середнього та малого бізнесу без конкурентних умов. У роботі розширено категорійно-понятійний апарат щодо державної податкової політики, зокрема надано авторське визначення термінів «середній клас» та «державний механізм формування середнього класу». Запропоновано введення взаємних комунікацій представників середнього класу, які зайняті бізнесом, з представниками державної податкової політики задля покращення поінформованості й умов ведення бізнесу, створення взаємних бюджетних програм і податкових взаємозаліків. Визначено шляхи вдосконалення державної податкової політики щодо формування й розвитку середнього класу.

Індекс рубрикатора НБУВ: У526.141.3-18 + У9(4УКР)261.413-18 + У9(4УКР)0-942 + Х829(4УКР)11

Рубрики:

Податкові системи та податкові платежі краін світу

Економіка окремих країн і частин світу

Фінансове право окремих країн

Шифр НБУВ: РА453885 Пошук видання у каталогах НБУВ 
Повний текст  Наукова періодика України 
Видання зберігається у :