Розглянуто стан і проблеми системи моніторингу безпеки в Україні та її відмінності від систем розвинутих країн. Проаналізовано функції залежно від цілей, сам процес моніторингу розглядається як складова інформаційної технології безпеки. Запропоновано створення трирівневої системи моніторингу. Розглянуто будову критеріїв безпеки за принципами ризик-орієнтованого підходу, алгоритми аналізу інформації, концепцію нової системи та питання ведення бази даних і бази знань з питань безпеки.

Із єдиних методологічних позицій розглянуто застосування системного підходу до вирішення проблеми оцінювання могутності держави. Проаналізовано існуючі методи розрахунку оцінки могутності держави та обгрунтовано метод,що використовувався в дослідженні. Обгрунтовано подальше використання терміна "індикатор могутності держави" (ІМД) на заміну "оцінка могутності держави". На підставі проведених розрахунків та аналізу ІМД отримано класифікацію провідних країн світу за рівнем ІМД, визначено характер тенденцій його подальших змін та побудовано регресійні прогнозні моделі. Зазначені тенденції змін індикатора національної могутності провідних держав світу окреслюють більш динамічну і складну безпекову ситуацію у світі. Індикатор могутності держави - важливий інструмент системного аналізу, прогнозування та стратегічного планування. За допомогою моніторингу він може стати потужною самостійною аналітичною процедурою.

Розглянуто моніторинг національної безпеки як складову механізму стратегічного планування. Обгрунтовано, що вдосконалення державної системи стратегічного планування, створення єдиної системи моніторингу, аналізу, прогнозування та прийняття рішень у сфері національної безпеки і оборони, забезпечення ефективної координації та функціонування єдиної системи ситуаційних центрів профільних органів державної влади сектору безпеки і оборони є важливим елементом процесу створення ефективного сектору безпеки і оборони. Проведено аналіз щодо виконання рішення зі створення єдиної системи ситуаційних центрів державних органів, які повинні займатися моніторингом національної безпеки; розглянуто проблемні питання.

Висвітлено актуальні проблеми реформування сектора безпеки й оборони України за умов анексії Криму та сепаратистського руху на Донбасі за підтримки Росії. Увагу приділено модернізації Збройних сил України в контексті загально-національних реформ, посилення демократичного контролю над оборонною сферою, запровадження підзвітності керівників Міністерства Оборони України та Генерального штабу інших високопосадовців, забезпечення прав людини, покращання соціального представництва в армії, бойової готовності та менеджменту людськими ресурсами.

Наведено результати аналізу системи управління військово-технічним співробітництвом та експортним контролем України. Показаний механізм взаємодії органів системи управління ВТС й експертний контроль з установами, підприємствами України. Показано, що при збереженні рівня контролю над експортом ОВТ подальший розвиток системи ВТС України слід здійснювати у напрямі забезпечення виконання системою всіх функцій стратегічного управління як експортом, так і імпортом продукції оборонного призначення.

Розглянуто теоретичні основи стратегічного планування у сфері національної безпеки, охарактеризовано науково-методичний апарат стратегічного планування в умовах глобальних загроз національній безпеці та міжнародній стабільності. Висвітлено концептуальні засади стратегічного планування забезпечення національної безпеки.

Проаналізовано теоретичні розробки нормативно-правового регулювання інституту адміністративно-правового режиму воєнного стану. Досліджено питання нормативно-правового регулювання інституту адміністративно-правового режиму воєнного стану, спеціальних правових механізмів регулювання суспільних відносин, що виникають у надзвичайних ситуаціях, а також механізмів створення комплексного міжгалузевого правового інституту воєнного стану та використання правових засобів, спрямованих на ефективну організацію діяльності органів публічної адміністрації у незвичайних (надзвичайних) умовах збройного конфлікту та воєнних загроз.

Сфера цивільної авіації в останні роки досягла значного розвитку. Однак цей розвиток спрямований не тільки безпосередньо на поліпшення авіатранспорту, а й на авіаційне обслуговування. Завдяки цьому, популярність авіаподорожей збільшилася, а разом з тим збільшився й пасажиропотік аеропортів. Представлено огляд аналізу розвитку діяльності авіаційної галузі та досліджено рівень авіаційної безпеки за останні 5 років. Підтверджено, що всі приведені зміни в розвитку повітряних перевезень мають прямий вплив ряду зовнішніх факторів на стан довіри авіапассажирів щодо рівня безпеки повітряних перевезень. А представлена зміна показників авіаційних інцидентів підтверджує необхідність до постійного нагляду за системою заходів забезпечення авіаційної безпеки. Зважаючи на те, що досконалість систем захисту об'єктів цивільної авіації визначається їх якістю за відповідними показниками на підставі критеріїв вибору кращих поєднань факторів впливу. Обгрунтовано необхідність розглядати і альтернативні варіанти щодо виявлення ознак підготовки АНВ. Одним з перспективних підходів до цієї проблеми є впровадження в роботу служб безпеки і правоохоронних органів технології профайлінгу, яка на державному рівні в аеропортовій системі має незначний відсоток. Встановлено, що ефективність забезпечення авіаційної безпеки залежить від виконання і дотримання чинного законодавства, а процедури безпеки слід застосовувати, враховуючи менталітет, стать, вік суб'єктів, що в свою чергу впливають на якість і на швидкість їх проведення. В свою чергу, відповідальність за аеропортову безпеку та всіх її об'єктів повинно бути чітко встановлено, зрозуміло на всіх рівнях підконтрольних організацій та відомств.

На основі аналізу функцій і завдань визначено роль і місце складових сил оборони в системі оборони держави, їх безпосередню участь та можливості під час участі у відсічі збройної агресії та локалізації воєнних конфліктів. Гарантування національної безпеки є пріоритетним напрямом державної політики будь-якої країни світу. На сьогодні реалізація політики у сфері забезпечення національної безпеки України спрямована, перш на все, на забезпечення обороноздатності держави, адже Україна сьомий рік поспіль виборює свій суверенітет та територіальну цілісність, зіштовхуючись з реальними загрозами національній безпеці у воєнній сфері. За результатами воєнних конфліктів, що відбулися на теренах країн СНД (збройні конфлікти у Молдові, Грузії, у Нагорному Карабасі між Азербайджаном та Вірменією, на державному кордоні між Таджикистаном та Киргизією), а також через мілітаризацію окупованого Криму, пришвидшену модернізацію Чорноморського флоту Російської Федерації, зростання військових спроможностей її збройних сил, відбувається нарощування можливостей впливу Росії на систему європейської безпеки з метою просування її власних інтересів у прилеглих регіонах, реалізації енергетичних проєктів у Південно-Східній Європі. Також відбувається активне зміцнення присутності РФ на Близькому Сході. Все це створює загрозу національній безпеці України, підвищуючи імовірність поширення збройних конфліктів на територію держави, а також посилює ризик повномасштабної агресії проти неї з боку інших держав. За таких умов особливої важливості набуває питання про посилення оборони держави, що потребує чіткого розуміння ролі і місця кожної складової сил оборони у захисті територіальної цілісності України. На виконання мети щодо спроможності об'єднаних сил держави протистояти воєнним загрозам та досягнення готовності до застосування у міжвидовому, міжвідомчому та багатонаціональному середовищі визначено проєктом концепції "інтегрованих операцій", що також націлює на чіткій науковий підхід до уточнення складових сил оборони.

Висвітлено наукові дискусії та авторська позицію щодо різних теоретико-методологічиих та практичних аспектів організації забезпечення національної безпеки в Україні, що є грунтовною базою для формування концепції системи публічного адміністрування та створення відповідного механізму організаційно-правового регулювання в зазначеній сфері суспільних відносин. Особливу увагу зосереджено на розробці відповідних пропозицій, найбільш ефективних механізмів забезпечення національної безпеки, яка займас особливе місце в організаційно-правовій діяльності будь-якої держави. Цьому має сприяти наявність всіх елементів функціонування системи забезпечення національної безпеки держави, перш за все, шляхом формування ефективного організаційно-правового механізму публічного адміністрування. Наведено пропозиції з удосконалення чинного вітчизняного законодавства у сфері організації забезпечення національної безпеки в Україні.

Керівництвом держави неодноразово видавались документи про створення та об'єднання в мережу ситуаційних центрів (СЦ) у різних органах влади, підвищення їх взаємодії та координації діяльності, цифрової трансформації в секторі безпеки і оборони (СБО). Але на прикладі проведення автоматизації управління в ЗС України ми не бачили стратегії побудови дієвої мережі СЦ у СБО. Потрібна сучасна Концепція цифрової трансформації в СБО України. Розкриті складові цієї Концепції та підходи до її створення і застосування, які дозволять провести інформатизацію цієї сфери, забезпечити її надійне функціонування і захист.

Викладено матеріали теоретичного дослідження проблеми моделювання суспільно-політичної обстановки оперативним штабом в умовах виникнення кризових ситуацій, що загрожують державній безпеці України. Визначено теоретичне підгрунтя реагування складових сектору безпеки і оборони. Обґрунтовано механізм оцінювання та прогнозування суспільно-політичної обстановки оперативним штабом. Розроблено рекомендації органу військового управління щодо моніторингу суспільно-політичної обстановки для прийняття рішення на силові дії.