Встановлено, що існуючі механізми реалізації соціального захисту осіб похилого віку в Україні унеможливлюють нормальне існування даної категорії громадян за сучасних умов. У разі формування управлінсько-правового підгрунтя функціонування системи життєзабезпечення старшої вікової групи доцільно виходити із кращого європейського досвіду, де на перший щабель виходить соціально-вразливий індивід з його життєво-нагальними потребами. Визначено особливості швецького досвіду реалізації державної політики у сфері соціального захисту осіб похилого віку. Досліджено швецьку практику функціонування пенсійного забезпечення та соціального обслуговування, а також системи якомога довшого перебування похилих людей на ринку праці. Окреслено аспекти швецького досвіду функціонування системи соціального захисту осіб похилого віку, які доцільно адаптувати в Україні.

Обгрунтовано напрями формування та удосконалення механізмів реалізації державної політики соціального захисту осіб похилого віку в Україні. Сформульовані і розроблені концептуальні підходи до формування та реалізації мети державної політики у сфері соціального захисту осіб похилого віку на сучасному етапі державотворення. Виокремлено державні заходи, які стосуються оптимізації матеріального забезпечення, обгрунтованого розміру пенсій, скасування різноманітних привілеїв, формування позабюджетного механізму соціальної підтримки осіб похилого віку. Акцентовано увагу на необхідності перегляду норм наборів: продуктів харчування, непродовольчих товарів та послуг для осіб, які втратили працездатність, оскільки на їх основі здійснюється розрахунок прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, який впливає на розміри низки організаційно-правових форм соціального захисту літніх осіб. Обгрунтовано інноваційний характер реалізації регуляторно-правового, організаційно-управлінського, адаптаційно-психологічного, фінансового та професійно-кадрового механізмів реалізації державної політики у сфері соціального захисту осіб похилого віку. Запропоновано модель суспільно-державного партнерства розвитку державної політики у сфері соціального захисту осіб похилого віку як своєрідного індикатора попередження працездатного населення від настання такого соціального ризику, як "бідність" при настанні іншого соціального ризику - "старість".