Враховуючи систематичний і сталий вплив людського фактора на безпеку польотів, розглянуто можливість застосування методології теорії катастроф для усунення недоліків сучасних методів і технологій розслідування авіаційних подій, що є особливо важливим для дослідження деформації емоційого досвіду члена льотного екіпажу. Наведено непрямі ознаки катастрофи - прапори (модальність, недосяжність, катастрофічні стрибки, розбіжність, гістерезис, розбіжність лінійного відгуку, укритичне уповільнення/зм'якшення моди, аномальна дисперсія). Доведено, що в разі деформації емоційого досвіду члена екіпажу в процесі особливого випадку польоту насправді відбувається катастрофа зборки.

Приведено результати досліджень та систематизації видів математичного моделювання супутнього сліду повітряних суден, а також проведено аналіз встановлених правил та методів запобігання влучання у супутній слід. Систематизація й узагальнення досліджень у сфері супутнього сліду дозволили виділити основні переваги та недоліки видів моделювання супутнього сліду, визначити модель небезпечних зон супутнього сліду, що формується за повітряним судном, та відповідно враховувати ці небезпечні зони у ході вирішення конфліктних ситуацій та небезпечних явищ, таких як зближення чи потрапляння в супутній слід.

Розглянуто проблему достовірного оцінювання злітної маси повітряного судна (ПС) за допомогою інформації відбортових систем реєстрації параметрів руху для проведення розслідування причини авіаційної події. Сучасні методи вирішення такої задачі базуються на попередньому спотворенні одержаної інформації шляхом її фільтрації. Розроблено методику, яка для оцінювання злітної маси використовує зареєстрований масив приладової швидкості розбігу без попереднього його опрацювання. Оцінено вплив похибок необхідної для розрахунків апріорної інформації на зсув оцінки злітної маси ПС та початкового часу. Наведено приклад оцінювання злітної маси у процесі розслідування конкретної авіаційної події. Цим прикладом доведено ефективність розробленої методики.

На основі аналізу нормативних та літературних джерел з'ясовано сутність і призначення форм і методів організаційно-правового забезпечення безпеки польотів, проведено характеристику, надано класифікацію і визначено особливості їх застосування.

На підставі узагальнення позицій експертів, а також аналізу норм міжнародного авіаційного права, з урахуванням "гібридної" тактики війни Російської Федерації проти України, доведено адекватність дій українських авіаційних властей щодо обмежень у польотах цивільної авіації над Донецькою областю у період, що передував загибелі рейсу МН 17, та відсутність підстав для встановлення відповідальності України за загибель цього рейсу.

Зауважено, що проблема кібертероризму носить глобальний характер і досить гостро постає у сучасному інформаційному суспільстві. Провідні держави світу все більше уваги приділяють кіберзахисту власних критичних інформаційних ресурсів у різних галузях. У галузі цивільної авіації рівень критичності значно підсилюється підвищеним ступенем зв'язності та взаємодії між наземними системами та повітряними суднами, а впровадження сучасних інформаційних і комунікаційних технологій з одного боку підвищує ефективність діяльності цивільної авіації, проте, з іншого боку, породжує цілу низку нових уразливостей та потенційних загроз. Крім того, жоден із керівних документів щодо забезпечення захисту міжнародної цивільної авіації не містить повний перелік критичних авіаційних інформаційних систем, їх функціональні особливості та рівень критичності - це значно ускладнює аналіз уразливостей таких систем, розробку моделей загроз і порушників, аналіз та оцінку ризиків, а також не надає змоги чітко формалізувати методи захисту таких систем від різного роду кіберзагроз. Здійснено пошук і систематизацію сучасних авіаційних інформаційних систем (інформаційні системи аеронавігаційного обслуговування, бортові інформаційні системи повітряних суден, інформаційні системи авіакомпаній та аеропортів), проведено їх аналіз та виділено базові ознаки для класифікації. Одержані результати будуть використані для подальшої розробки розширеної класифікації та методу визначення рівня критичності авіаційних інформаційних систем.

Вперше розглянуто й проаналізовано адміністративно-правову систему гарантування безпеки польотів України, її зміст, складові та особливості функціонування як юридичної особи. Проаналізовано рівень наукового дослідження проблеми, пропозиції науковців щодо покращання функціонування системи в цілому та її окремих аспектів, зокрема потребу обгрунтування, впорядкування, уніфікації та кодифікації юридичної термінології як щодо самої системи гарантування безпеки польотів, так і її головних складових. Динаміка розвитку проблеми гарантування безпеки польотів набуває актуалізації на далекосяжних перспективах. Її суб’єктом усе більше стає адміністративно-правове поле. Однак, систематизація всіх її ділянок у країні перебуває в стадії розвитку. Спроби її вдосконалення в межах національного законодавства все більше призводять до колізій, вирішення яких можливе лише на багатосторонній міждержавній основі. У зв’язку з цим здійснено аналіз стану гарантування безпеки польотів у розвинених країнах (Японія, Австралія, Німеччина), а також колишніх республіках СРСР (Російська Федерація, Білорусь, Казахстан, Узбекистан, Киргизстан та ін.). Означено позитивні аспекти законодавчого, адміністративно-правового гарантування безпеки польотів, з’ясовано можливість їх адаптації до авіаційної галузі України.

Мета роботи - аналіз норм Повітряного кодексу України щодо безпеки авіації та навчальної літератури з метою надати визначення адміністативно-правового регулювання безпеки цивільної авіації. Використовуючи методи порівняння та аналізу у взаємозв'язку із формально-юридичним надано визначення екологічної безпеки, економічної безпеки та інформаційної безпеки. Надано дефініцію адміністративно-правового регулювання безпеки цивільної авіації. В контексті аналізу норм Повітряного кодексу України та навчально-наукової літератури розглянуто безпеку авіації як комплексне правове явище, що, з одного боку є відносно стабільним станом галузі, а з іншого складається з п'яти елементів. Слід надати дефініції екологічної безпеки, економічної безпеки та інформаційної безпеки та включити їх в ст. 1 Повітряного кодексу України. Надано наступне визначення адміністративно-правового регулювання безпеки цивільної авіації: це здійснюваний державою владний вплив на експлуатантів повітряних суден та інших суб'єктів авіаційної діяльності шляхом прийняття нормативно-правових актів різної юридичної сили (а також санкціонування у національне законодавство регіональних та універсальних міжнародних угод) щодо безпечного використання об'єктів авіаційної діяльності з метою забезпечення безпеки цивільної авіації. Розглянуто поняття безпеки авіації та її елементів. Представлено власне визначення деяких елементів безпеки цивільної авіації та поняття адміністративно-правового регулювання безпеки цивільної авіації.

Розглянуто комплексне поняття "безпека цивільної авіації" та його cкладових. Представлено визначення окремих елементів безпеки цивільної авіації та надано поняття адміністративно-правового регулювання безпеки цивільної авіації.

Розглянуто особливості діяльності суб'єктів владних повноважень у сфері авіаційної безпеки. Сформульовано розуміння такого суб'єкта. Висвітлено характеристику їх статусних ознак. Запропоновано три структурних рівні у їх системі. Розкрито зміст компетенції суб'єктів владних повноважень у сфері авіаційної безпеки.

Запропоновано новий метод вирішення конфліктних ситуацій повітряних суден із визначенням пріоритетності кожного з них на підставі побудови областей керованості та діаграм Венна. Метод спрямований на гарантований рівень безпеки під час вирішення розряджених конфліктних ситуацій повітряних суден у масштабі реального часу.