Описано різні види й ознаки ушкоджень тіла людини тупими предметами та транспортними засобами. Особливу увагу приділено проблемам здійснення судово-медичних експертиз, зокрема, діагностиці ушкоджень, механізму їх формування, визначенню травмуючого предмета. Наведено інформацію про подряпини, вивихи, синці, переломи, ушкодження внутрішніх органів, автомобільні, мотоциклетні та залізничні травми.

Описаны разные виды и признаки повреждений тела человека тупыми предметами и транспортными средствами. Особое внимание уделено проблемам осуществления судебно-медицинских экспертиз, в частности, диагностике повреждений, механизму их формирования, определению травмирующего предмета. Приведена информация о царапинах, вывихах, синяках, переломах, повреждениях внутренних органов, автомобильных, мотоциклетных и железнодорожных травмах.

Наведено результати експертної оцінки ушкоджень, заподіяних тупими предметами як з обмеженою, так і переважаючою плоскою поверхнею, за даними Львівського обласного бюро судово-медичної експертизи у період 2010 - 2012 рр. Проаналізовано 504 судово-медичні експертизи за останні 3 роки. З метою реалізації мети дослідження одержані результати опрацьовано за допомогою методів варіаційної статистики. За результатами дослідження виявлено, що серед всіх механічних ушкоджень серед мешканців Львівщини у період 2010 - 2012 рр. ушкодження від дії тупих предметів становили 24,2 %, а серед них 71 % становили ушкодження від дії тупих предметів з обмеженою поверхнею.

Опрокидывание автомобиля относится к числу наиболее сложных, но при этом наименее изученных видов травмы в салоне автомобиля. Поэтому научно обоснованная методика решения основного вопроса следствия в этом случае - кто конкретно находился за управлением автомобиля в момент ДТП - на сегодняшний день отсутствует. Проведенный анализ экспертной практики позволил разработать подробную классификацию опрокидывания автомобиля, исходя из потребностей экспертной практики, а также вывести различные оптимальные алгоритмы работы экспертов при опрокидывании автомобиля, которые напрямую зависят от вида опрокидывания. Особо подчеркивается, что разрешение вопросов, поставленных перед экспертами, должно начинаться с правильного определения вида опрокидывания автомобиля и выбора соответствующего алгоритма работы.

Традиційно, контакт тіла людини із колесом автомобілю, що рухається, прийнято зводити до переїзду частини тіла колесом, повному або неповному. Аналіз сучасної експертної практики свідчить про те, що, окрім класичного "переїзду", існують і інші варианти контакту тіла людини із колесом: попадання гомілки постраждалого між колесом автомобілю, що рухається, та колесною аркою, а також удар колесом у ділянку нижніх кінцівок постраждалого. При цьому травмуванні колесом може мати місце не тільки за горизонтального, але і за вертикального положення тіла постраждалого.

Висвітлено окремі судово-медичні аспекти травми в салоні автобуса як одного з видів дорожньо-транспортних подій з великою кількістю загиблих і травмованих. Зазначено типові причини виникнення таких подій, а також характер травмування постраждалих. Розроблено та запропоновано сучасний підхід до оптимізації експертних досліджень у разі появи великої кількості постраждалих в салоні автобуса.

Викладено сучасні можливості та необхідні умови кваліфікованого розв'язання питання щодо механізму травмування за конкретної автошляхової пригоди в салоні сучасного легкового автомобіля.

Рассмотрены проблемные вопросы судебно-медицинской экспертизы автомобильной травмы, начиная от фундаментальных работ прошлого века, и вплоть до сегодняшнего дня. Подчеркнута особая роль тщательного изучения характера и механизма причинения телесных повреждений пострадавшим. Внимание уделено существенному изменению морфологии и механизма причинения телесных повреждений пострадавшим в связи с использованием в конструкции современного автомобиля различных новых элементов и устройств, повышающих безопасность человека при ДТП. Перечислены основные тенденции развития экспертного анализа в случаях ДТП, а также доказана абсолютная необходимость сотрудничества экспертом различных отраслей знаний (судебных медиков, транспортных трассологов, медицинских криминалистов) при проведении экспертных исследований, касающихся ДТП.

Рассмотрены проблемные вопросы судебно-медицинского определения понятия автомобильной травмы. Проведен анализ различных литературных источников, по результатам которого можно сделать вывод о том, что, с одной стороны, единого определения автомобильной травмы на сегодняшний день не существует, с другой - что любое из имеющихся определений страдает определенной неполнотой. С учетом этого, автором разработано универсальное определение автомобильной травмы для нужд судебных медиков, и более расширенное - как для судебных медиков, так и для экспертов - транспортных трассологов; последнее может быть использовано для разработки вопросов смежного (судебно-медицинского и транспортно-трассологического) характера.

Проведено аналіз пошкоджень пішохода за фронтального зіткнення з транспортним засобом і встановлено можливість знаходження пішохода в момент ДТП в русі шляхом оцінки особливостей ушкоджень нижніх кінцівок пішохода з урахуванням пошкоджень виступаючих частин транспортного засобу.

Представлено використання комп'ютерного 3D-моделювання шляхом реконструкції умов та обставин дорожньо-транспортної події.

Проведено аналіз випадків дорожньо-транспортних пригод із смертельно травмованими особами в салоні легкових автомобілів при дорожньо-транспортних пригодах на території Житомирської області впродовж 2008 - 2017 рр. для встановлення співвідношення між кількістю травмованих водіїв та пасажирів. Встановлено розподіл пригод у залежності від місця скоєння дорожньо-транспортної пригоди та значення автомобільної дороги.

Наведено докладний аналіз судово-медичних літературних джерел, на підставі якого слід дійти до висновку про те, що загальноприйнятого поняття автомобільної травми на даний час не існує, до того ж, будь-яке сформульоване визначення автомобільної травми страждає неповнотою. Підкреслено необхідність розробки універсального поняття автомобільної травми, як для судово-медичних експертів, так і для експертів інших галузей знань, насамперед, експертів - транспортних трасологів.

Розглянуто питання застосування лабораторних методів дослідження в судово-медичній експертизі сучасних дорожньо-транспортних пригод (при контакті рухомого автомобіля з пішоходом і травму водія і пасажирів в салоні автомобіля). На прикладі даних, отриманих при аналізі 150 судово-медичних експертиз трупів у випадках ДТП, показано недоліки в організації лабораторних досліджень при експертизі потерпілих, що стосується, насамперед, лабораторних медикокриміналістичних досліджень фрагментів кісток і м'яких тканин з ушкодженнями, а також лабораторних досліджень одягу і взуття постраждалих. Зазначено, що це суттєво знижує доказове значення проведеної у справі судово-медичної експертизи. В якості заходів, покликана виправити подібну ситуацію, пропонується відповідний алгоритм роботи судово-медичного експерта, в якому передбачено широке застосування лабораторних методів дослідження, перш за все, медико-криміналістичних, а також судово-гістологічних.

Висвітлено актуальність дослідження механізмів утворення переломі черепа від дії твердих тупих предметів, адже експертне дослідження черепно-мозкової травми є одним із ключових питань судово-медичної травматології. Актуальність дослідження механізму виникнення такої травми підтверджується кількістю досліджених трупів з даним діагнозом при оцінці статистичних даних. Для встановлення механізму спричинення ушкоджень, що призводять до переломів черепа, необхідно визначити характер травмуючого предмету, а саме його конструктивні характеристики, кількість травмуючих дій, їх напрямок та обставини утворення даних ушкоджень, а також врахувати анатомо-геометричні властивості черепа.

Наведено аналіз можливостей комплексної судової медико-автотехнічної експертизи у випадках автотравми водія та декількох пасажирів. Показано, що комплексна медико-автотехнічна експертиза, як наукове дослідження обставин подій, судово-медичних та автотехнічних об'єктів, є потужним доказовим інструментом при вирішенні слідчих завдань. Питання щодо визначення первинного місця знаходження осіб під час ДТП без врахування матеріалів кримінального провадження не повинні одноосібно вирішуватися судово-медичним експертом.

У низці вітчизняних та зарубіжних публікацій було відмічено, що дорожньо-транспортні пригоди (ДТП) у економічно-розвинутих країнах є основним етіологічним фактором розвитку травм щелепно-лицевої ділянки та шийного відділу хребта. Враховуючи тенденцію зростання частки осіб молодого віку у структурі розподілу усіх постраждалих при ДТП, важливо враховувати й економічну складову уражень, що виникають в результаті дорожньо-транспортних пригод, та відповідні їх наслідки, що призводять до стійкої втрати працездатності. Таким чином, оптимізація процесу реабілітації потерпілих при ДТП, в тому числі і таких, що характеризуються ураженням щелепно-лицевої області, є важливим науково-практичним питанням сучасної стоматології та судово-медичної практики. Виходячи з цього, подальший аналіз патернів розвитку, специфіки розподілу та поширення травматичних уражень щелепно-лицевої області, асоційованих із фактом ДТП, дозволить систематизувати наявні дані, та виокремити в їх складі найбільш значущі аспекти, які дозволять не тільки розширити підходи до комплексної реабілітації пацієнтів, а й сприятимуть підвищенню якості надання стоматологічної допомоги шляхом індивідуалізації загальноприйнятих протоколів хірургічної та ортопедичної реабілітації.