Розкрито загальні принципи самоорганізації, взаємодії держави, громадянського суспільства та громадянина (особистості). Визначено місце та роль громадського руху як формотворчого чинника суспільної системи, а також зміст і форми діяльності національної молодіжної неурядової організації. Висвітлено механізми активізації розвитку третього сектора в Україні.

Докладно проаналізовано історичні аспекти розвитку громадського руху, а також розглянуто його суть, зміст і структуру. Досліджено взаємодію між державою та громадським рухом у процесі формування громадянського суспільства, законодавче забезпечення даного руху в Україні, сучасний стан розвитку його інфраструктури. З'ясовано, що роль державного керування стосовно громадського руху виявляється у двох основних аспектах: в організаційно-правовому забезпеченні розвитку громадських організацій, у створенні системи співробітництва та партнерства між органами державної влади, місцевого самоврядування та даними організаціями. Стверджено, що свою суспільно-політичну функцію громадські рухи можуть виконувати лише за наявності розвинутої суспільно-політичної свідомості, дієвого законодавства й неухильного його дотримання всіма громадянами й посадовими особами.

Досліджено ефективність функціонування механізмів народовладдя у контексті забезпечення внутрішньополітичної безпеки. Проаналізовано способи реалізації суверенітету народу у сучасних демократичних країнах, умови, що впливають на їх ефективність. Виявлено та показано чинники, що знижують ефективність механізмів народовладдя в Україні (наявність у суб'єктів політичного процесу якостей, які не дозволяють їм належним чином брати участь у функціонуванні відповідних механізмів; номінальність окремих політичних інститутів; збереження недемократичних практик). Проведено аналіз суспільно-політичної ситуації в Україні та запропоновано шляхи нейтралізації внутрішньополітичних загроз, найбільш небезпечними з яких є узурпація одержаної демократичним шляхом влади та консолідація в Україні режиму "напівдемократії".

Розглянуто форми взаємодії органів державної влади й організації "третього сектору" у забезпеченні реалізації соціальних гарантій громадян на регіональному рівні з урахуванням сучасних організаційно-правових можливостей та використанням закордонного досвіду щодо налагодження соціального партнерства. Проаналізовано сутнісні засади й особливості функціонування та розвитку соціальної держави. З'ясовано загальні риси й основні відмінності наявних моделей соціального партнерства, а також системи соціального партнерства в Україні, обгрунтовано специфічні особливості її розвитку. Запропоновано типологізацію недержавних неприбуткових організацій, а також моделі соціального партнерства за певними критеріями. Для акумуляції та консолідації зусиль різних суб'єктів соціального розвитку запропоновано створення Центрів соціального партнерства. Наведено механізм, що дозволяє даним Центрам забезпечувати ефективну взаємодію між недержавними неприбутковими організаціями, громадськістю та місцевими органами влади.

Комплексно та всебічно висвітлено специфіку та особливості міжнародно-правової суб'єктності неурядових організацій. Визначено роль і політико-правовий статус неурядових організацій як суб'єктів міжнародних відносин, їх вплив на світовий політичний процес. Розкрито сутність і зміст поняття "неурядові міжнародні організації", розглянуто їх ознаки, функції та підходи до класифікації; визначено джерела нормативно-правового регулювання; охарактеризовано форми та напрями діяльності. Проаналізовано механізми взаємодії неурядових організацій із міждержавними (міжурядовими) інституціями.