Збільшення кількості територій із надзвичайною гуманітарною ситуацією спричинені збройними конфліктами і їх тривалістю потребують досліджень з метою уточнення міжнародно-правової бази для проведення операцій з надання продовольчої допомоги, звертаючи увагу на зміни й практику в сфері прав людини, гуманітарного права, екологічного права та співробітництва в інтересах сталого розвитку. Проаналізовано загальні проблеми продовольчої допомоги на території збройних конфліктів, зосереджуючи увагу на конкретному прикладі, а саме - кризі у Східній Україні. Драматична ситуація, від якої потерпають деякі області України - де, починаючи з весни 2014 року, діють Світова продовольча програма (СПП), різноманітні інші міжнародні організації, Європейський Союз і деякі національні об'єднання з розвитку - підкреслює наскільки важливим є досягти чіткого розуміння всіх нормативних рівнів в сфері охорони і безпеки продовольчої допомоги.

В умовах затяжного військового конфлікту на Сході України найбільш вразливими верствами населення стали літні люди, які були змушені покинути свої домівки та перетворитися на біженців у своїй країні або внаслідок знижених фізичних можливостей залишитися вдома на небезпечних територіях військових дій. З метою покращення якості життя літніх людей у цих несприятливих умовах були розроблені програми підготовки медичних і соціальних працівників з питань організації медико-соціальної допомоги людям літнього віку, особливостей фізичного і психічного здоров'я літніх людей, реабілітації та догляду, паліативної допомоги. Програма курсу з актуальних аспектів геронтології та геріатрії також може бути використана для проведення тренінгів медичного персоналу, волонтерів та членів сімей хворих літнього віку; формування груп само- і взаємодопомоги серед внутрішньо переміщених осіб літнього віку та тих, хто залишився на небезпечних територіях. Контингент слухачів: медичні працівники, соціальні працівники, педагоги, які працюють з літніми людьми, внутрішньо переміщеними особами, людьми, що знаходяться у зоні військового конфлікту, та паліативними хворими. Програма курсу складається з трьох модулів, кожен з яких включає лекційні блоки, педагогічні ігри та роботу в групах.

Проаналізовано стан і проблеми вимушеного переселення громадян зі сходу України. Оцінено рівень соціального та правового захисту внутрішньо переміщених осіб (ВПО). Запропоновано конструктивні напрями вдосконалення державної та регіональної політики щодо інтеграції ВПО. Наведено результати експертного опитування з проблем інтеграції ВПО у приймаючі громади, визначено мотивацію, характер, наслідки вимушеної міграції тощо. Систематизовано заходи та механізми перетворення ВПО на реальний ресурс розвитку територіальних громад, суспільства, держави. Запропоновано інноваційні рішення концептуального, стратегічного та науково-практичного характеру для інституційного забезпечення інтеграції ВПО у приймаючі громади, а також план заходів щодо реалізації Стратегії інтеграції ВПО та впровадження довгострокових рішень щодо внутрішнього переміщення на період до 2020 р. Розкрито напрями та приклади успішної самореалізації переселенців із Донбасу, розвитку соціального підприємництва.

Досліджено проблеми становлення та розвитку міжнародно-правового інституту реадмісії осіб у доктрині та практиці міжнародного права. Вперше проаналізовано витоки та сучасний стан суспільних відносин, що стосуються приймання-передавання нелегальних мігрантів з однієї держави до іншої. Встановлено, що одними з найперших відомих міжнародних договорів, що включали в себе праобраз сучасних положень щодо реадмісії осіб, були міждержавні русько-візантійські договори 911 р. і 945 р. Зазначено, що міжнародно-правовий інститут реадмісії осіб є самостійним інститутом у системі міжнародного права, частиною галузі міжнародного міграційного права. Визначено, що цей інститут становить собою відокремлену сукупність принципів і норм, створених державами як суб'єктами міжнародного права, покликаних регулювати міжнародні відносини у сфері приймання-передавання або транзитного перевезення нелегальних мігрантів. Йому притаманні інтелектуально-вольовий зміст (фактична та юридична однорідність і наявність специфічної загальної групи понять) та самостійний вплив на однорідну групу міжнародних відносин, що ним регулюються, за допомогою специфічного інститутивного методу регулювання. Значну увагу приділено відповідності досліджуваного інституту загальновизнаним принципам міжнародного права. Визначено, що спеціальними міжнародно-правовими принципами інституту реадмісії осіб є: організоване та безпечне повернення нелегальних мігрантів; обмеження формальностей; визначеність строків давності; доказове підтвердження неправомірного прибуття чи перебування на території запитуючої держави; прибуття іноземців чи осіб без громадянства із запитуваної держави або громадянства (підданства) цієї держави. Вдосконалено розуміння принципів міжнародного міграційного права, запропоновано під ними розуміти визнані міжнародною спільнотою імперативні основоположні міграційно-правові засади, що в найконцентрованішому вигляді закріплені у статутних документах і деклараціях міжнародних організацій (передусім ООН та МОМ) і є обов'язковими для дотримання усіма державами-членами цих організацій і гарантовані міжнародними правовими засобами, а також визначають вектор розвитку норм міжнародного міграційного права і впливають на національні системи міграційного права та законодавства. Вказано на те, що значний внесок у забезпечення управління реадмісією осіб також роблять Спільні комітети з питань реадмісії, Комісія міжнародного права та Міжнародна організація з міграції, надано характеристику їх діяльності. З огляду на поняття і зміст інституту реадмісії осіб під об'єктом міжнародних правовідносин у цій сфері запропоновано розуміти суспільні відносини, які охоплюють особливий напрям міждержавних відносин, що виникають із приводу повернення або транзитного перевезення осіб (громадян держав, іноземців чи осіб без громадянства), які нелегально прибули, перебувають або проживають на території держави, а також проявляються у практичній діяльності (позиції) уповноважених державами інституцій у зазначеній сфері. Визначено, що юридичний зміст міжнародних правовідносин у сфері реадмісії осіб становлять, зокрема: право звернутися із запитом про реадмісію і передати до іншої держави осіб, які підлягають реадмісії, та обов'язок прийняти на свою територію з іншої держави таких осіб; право звернутися із запитом про транзит і здійснити транзитне перевезення територією іншої держави осіб, реадмісію яких погоджено, й обов'язок доведення відповідності особи умовам реадмісії, визначеним у відповідному договорі; право іншої держави відмовити у здійсненні реадмісії на її територію особи, яка не відповідатиме визначеним угодою умовам, а також обов'язок прийняти зворотно помилково реадмісовану особу. З огляду на типовість більшості чинних на сьогодні угод про реадмісію осіб і схожість їх внутрішньої структури як перспективу визначено опрацювання універсального договору про реадмісію осіб як правової форми розвитку співробітництва держав у сфері приймання-передавання і транзитного перевезення нелегальних мігрантів. Крім того, на внутрішньодержавному рівні важливим є ухвалення єдиного кодифікованого нормативно-правового акта Міграційного кодексу України, що визначатиме основні засади міграційної політики держави, а також інші питання у сфері міграції, включаючи реадмісію осіб.