Переговорний процес поліцейського з правопорушниками - це заснований на нормативно-правових актах і моральних нормах ненасильницький, гуманний спосіб боротьби з правопорушеннями, злочинністю. Його змістом є схилення правопорушників шляхом психологічного впливу до добровільної відмови від подальших протиправних дій за наявності усвідомлення фактичної можливості їх здійснення, до запобігання шкідливим наслідкам і їх добровільного усунення, щирого каяття й активного сприяння розкриттю, розслідуванню правопорушення (злочину), надання криміналістичної й оперативно-розшукової інформації. Переговорне спілкування є відносно новим напрямом діяльності правоохоронних органів, воно не замінює, а доповнює традиційні напрями та форми боротьби зі злочинністю й може бути складовою частиною тактичних операцій, включно з застосуванням процесуального примусу, спеціальних засобів і вогнепальної зброї. У процесі підготовки й ведення переговорів залежно від мети використовують різноманітні методи, які можна розподілити на дві основні групи: методи особистісної психологічної підготовки до проведення переговорів (спрямовані на формування психологічної готовності до переговорів); методи організаційні, які спрямовані на оволодіння організаційними формами підготовки та проведення переговорів. На сьогодні немає задовільної наукової класифікації чи переліку ситуацій, в яких працівникам поліції доводиться вести переговори. Дослідженням установлено, що найбільш розповсюдженими ситуаціями переговорного спілкування (у порядку зменшення частоти виникнення) є такі: групові порушення громадського порядку, правопорушення на сімейно-побутовому грунті, порушення громадського порядку однією особою, одноосібне утримання заручника, утримання заручника групою осіб. Основними труднощами переговорного процесу є відсутність навичок професійної підготовки й досвіду проведення переговорів, недоліки в організації психологічної підтримки переговорного процесу, недоліки в матеріально-технічному забезпеченні, організації та керівництві проведення переговорів. Процес ведення переговорів у кризових ситуаціях має такі основні етапи: до прибуття оперативної групи, після прибуття оперативної групи й початок її роботи, прийняття рішення за висунутими вимогами, завершення переговорів і проведення силової операції (за гострої потреби). Головне під час проведення переговорів - це зорієнтувати працівників на загальну періодику переговорів як на систему певних орієнтирів, оскільки не існує та й не може існувати загальної, шаблонної схеми дій у подібних ситуаціях.

Присвячено розв’язанню проблеми формування правосвідомості працівників поліції в сучасних умовах. Проаналізовано різні підходи щодо вивчення правосвідомості у психологічному та юридичному вимірі. Акцентовано увагу на актуальності вивчення правосвідомості поліцейського, а саме психологічних детермінантах її формування. Виявлено та описано особливості інтеркореляційних зв’язків рівнів розвитку правосвідомості з індивідуально-психологічними особливостями поліцейських. Охарактеризовано розподіл рівнів розвитку правосвідомості залежно від стажу служби поліцейських. Визначено заходи формування правової соціалізації в системі психологічного забезпечення професійної діяльності поліцейського відповідно загальнодержавному, професійному та особистісному рівням. Розроблено кейси щодо підвищення рівня правосвідомості працівників поліції зі стажем служби до трьох років та працівників поліції, які мають стаж понад десять років, які доцільно використовувати в роботі з поліцейськими під час психологічного супроводження проходження служби або під час проходження поліцейськими курсів підвищення кваліфікації з метою формування професійної компетентності та підвищення рівня правосвідомості поліцейських. Сформульовано практичні рекомендації учасникам навчального процесу в системі службової підготовки; суб’єктам психологічного супроводження щодо підвищення рівня правосвідомості у працівників поліції.

Висвітлено теоретичні і прикладні засади розробки і використання методів психологічного дослідження індивідуально-особистісних властивостей поліцейських Національної поліції України як одного з важливих напрямів системи психологічного забезпечення їх службової діяльності. Проведено експериментальне дослідження, методологічним підґрунтям якого, стали принципи системності й оптимізації. Використано, з метою практичного вивчення працівників поліції, адаптовані зарубіжні методики психологічної діагностики мотиваційної сфери, здібностей і характерологічних особливостей поліцейських. Наведено тести українськомовних психодіагностичних методик, середньостатистичні норми та інші їх психометричні характеристики. Розкрито психологічні особливості основних видів професійної діяльності поліцейських, емпіричним підґрунтям дослідження стали результати психологічного тестування більш як пꞌятисот працівників підрозділів Національної поліції. Розміщено інформаційні матеріали, які можуть бути покладені в основу роботи психологів системи Міністерства внутрішніх справ і працівників поліцейських комісій при здійсненні професійного добору, проведенні конкурсу при призначенні на посади.