Досліджено сутність і форми корупційно-тіньових відносин. Акцентовано увагу на політекономічній змістовності категорії "корупція" та здійснено класифікацію корупції за рядом чинників і відповідних їм проявів цього явища. Поняття корупції і її сутності необхідно досліджувати у контексті взаємозв'язку і взаємообумовленості стосовно визначеної сфери суспільних відносин. По суті корупція є особливий вид відносин обміну, які об'єднують окремих людей, різні інститути в єдиний соціальний організм. Корупція, як політекономічна категорія, - це особливий вид обмінних відносин, які здійснюються з порушенням формальних і неформальних інституційних обмежень. Детальне дослідження сутності, форм і проявів корупції дозволило класифікувати її за наступними критеріями: суб'єкти корупційних відносин, цілі корупції з точки зору її суб'єктів, ініціативність у корупційних відносинах, рівень організації та розповсюдження корупційних відносин, тип організації корупційних відносин, вид корупційних відносин, ступень централізації корупційних відносин, регулярність корупційних дій, кожний з яких передбачає визначені форми прояву і види корупції.

Мета роботи - комплексний аналіз результатів модернізації державної податкової служби (ДПС) України на підставі формування системи відповідних оціночних індикаторів, та обгрунтування основних напрямів перспективних модернізаційних змін вітчизняного податкового відомства. У ході дослідження реального стану модернізації податкової служби (ПС) в Україні застосовано розрахунково-аналітичні методи спостереження, аналізу та порівняння. У ході обгрунтування основних напрямів модернізаційних змін вітчизняного податкового відомства та формулювання відповідних пропозицій використано методи логічного узагальнення та екстраполяції. Висвітлено суть, завдання та очікувані результати модернізації ДПС України. Розкрито зміст програми модернізації ДПС України. Охарактеризовано основні напрями розвитку ПС відповідно до Стратегічного плану розвитку ДПС України на період до 2013 р. Критично оцінено індикатори успішності реалізації Стратегічного плану розвитку ДПС України, які водночас є індикаторами прогресу впровадження проекту модернізації, з точки зору їх змісту та методики розрахунку. Проаналізовано стан виконання планових завдань указаних індикаторів. Запропоновано систему оціночних індикаторів розвитку і модернізації ПС і проаналізовано їх фактичні значення у динаміці. На цій підставі оцінено результати розвитку та модернізації ДПС України. На підставі аналізу результатів визначено основні проблеми, які уповільнюють ділову активність податкового персоналу та знижують ефективність його діяльності, що в своєю чергою перешкоджає модернізаційному перетворенню ПС України. Окреслено основні напрями перспективних модернізаційних змін ДПС України та сформульовано відповідні науково-практичні рекомендації. Запропоновано враховувати вказані рекомендації під час розробки нового Стратегічного плану розвитку ДПС України, який має стати документальною основою подальшого модернізаційного перетворення вітчизняного податкового відомства.

Розкрито сутність та основні напрями гармонізації податкової політики країн Європейського Союзу (ЄС). Розглянуто та проаналізовано її вплив на соціально-економічний розвиток країн - учасниць Євросоюзу. Проаналізувавши світовий досвід реформування сфери оподаткування, виділено загальні закономірності двох груп країн. Виокремлено основні принципи гармонізації: погодженість правового регулювання; синхронність прийняття гармонізованих актів; послідовність етапів гармонізації; пріоритетність міжнародних договорів над національним законодавством. Обгрунтовано основні проблеми інтеграційних та глобалізаційних процесів. Щодо гармонізації системи прямого оподаткування, то у цьому напрямку інституції ЄС ще не досягли значних успіхів.

Розкрито проблему розмежування бюджетних повноважень в Україні. Проаналізовано правову базу, яка регламентує роботу державних органів влади та органів місцевого самоврядування. Визначено ряд проблемних питань, що стримують побудову ефективної системи міжбюджетних відносин, та запропоновано перелік шляхів подолання зазначеної проблеми. Зазначено, що викладені проблеми в побудові міжбюджетних відносин, а саме в розподілі повноважень, спричиняють негативні наслідки в бюджетному законодавстві, які фактично зводяться до того, що органи влади місцевого рівня мають дуже обмежені можливості для забезпечення потреб.

Доведено значення системи екологічних платежів, розглянуто їх функції та класифікацію. Досліджено рівень виконання екологічними платежами фіскальної та компенсаційної функцій на основі визначення показників дієвості та ефективності реформування системи екологічних платежів в Україні. Визначено склад вітчизняної системи екологічних платежів та проаналізовано основні зміни, що відбулись в процесі реформування податкової системи України і прийняття Податкового кодексу. Запропоновано систему показників кількісної оцінки: співвідношення між надходженнями від екологічного податку та витратами на заходи охорони НПС; рівень покриття шкоди, завданої НПС, надходженнями від екоплатежів; ступінь прояву стимулюючих властивостей екоподатку. Проведено аналіз дієвості та ефективності системи екологічного оподаткування.

Досліджено діюче нормативне та правове забезпечення джерел надходження та вибуття нематеріальних активів, поділ на групи відповідно до Податкового кодексу України, нарахування амортизації і методику проведення їх інвентаризації в госпрозрахунковому секторі України та чотирьох пострадянських країнах (Казахстан, Молдова, Росія, Узбекистан), що дозволило внести відповідні пропозиції щодо удосконалення діючого П(С)БО 8 "Нематеріальні активи". Одночасно проаналізовано зміст стандартів бухгалтерського обліку в державному секторі (МСФЗДС 31 "Нематеріальні активи" та НП(С)БОДС 122 "Нематеріальні активи"). Доведено, що різниця між одержаною сумою винагороди і еквівалентом ціни під час розрахунку вартості нематеріальних активів грошовими коштами визнається як дохід та відображається у складі доходів від обмінних операцій. Внесені пропозиції щодо удосконалення НП(С)БО ДС 122 "Нематеріальні активи".

Предметом статті є визначення проблем та перспектив під час запровадження існуючих компенсаційних механізмів для інвесторів, що вкладають кошти у проекти реконструкції та реставрації. Метод або методологія проведення роботи: статті вітчизняних та закордонних вчених, матеріали наукових конференцій, законодавчі акти. Застосовано метод логічного узагальнення. Розглянуто існуючі компенсаційні механізми, що застосовуються у різних країнах світу. Необмеженість форм компенсаційних механізмів дозволяють інвесторам вкладати кошти у, так звану, "історичну нерухомість", отримуючи пільги та прибутки від їх експлуатації в подальшому. Держава під час цього одержує кошти для проведення необхідних реставраційних робіт та робіт по реконструкції будівель та споруд, що є об'єктами культурного спадщини. Економічно вигідний "тандемі держави та інвестора в сфері реконструкції та реставрації, здатний вирішити проблему фінансування об'єктів культурної спадщини в Україні та надати можливість вигідного вкладання коштів інвесторами з метою одержання не тільки прибутку, але й податкових та інших пільг. Визначено проблеми та перспективи запровадження компенсаційних механізмів в Україні, на прикладі інших держав, де цей механізм вже діє. На основі даних досліджень розроблено узагальнену схему компенсаційних механізмів для інвесторів, що дає можливість визначення найбільш поширених механізмів та варіанти їх поєднання на практиці в Україні. Головною метою при запровадженні компенсаційних механізмів для інвесторів в Україні є грамотне поєднання західного досвіду та вітчизняних особливостей проектів реставрації та реконструкції об'єктів історичної нерухомості. Галузь застосування результатів: економічні науки; застосування на практиці під час розробки нормативних документів для адаптації вітчизняної сфери реконструкції та реставрації до загальноприйнятих механізмів фінансування цих проектів, та запровадження компенсаційних механізмів в якості стимулювання інвесторів.

Мета роботи - аналіз впливу інвестиційної конкуренції на розвиток та діяльність будівельних підприємств. Метод або методологія проведення дослідження: роботи вітчизняних вчених та практиків, нормативно-законодавчі акти. Застосовано такі методи: логічного узагальнення, діалектичний, абстрактно-логічний. Досліджено двозначну суть будівництва: з однієї сторони як сфери матеріального виробництва, однієї з базових галузей економіки, з іншої сторони - як виду виробничої діяльності. Описано значущість інвестиційної складової розвитку та функціонування будівельного підприємства, роль якої загострюється в контексті нестабільності економічного середовища та перманентної нестачі фінансових ресурсів. Встановлено, що функціонування будівельних організацій відбувається за умов існування гострої конкурентної боротьби за інвестиційні ресурси. Сформульовано визначення інвестиційної конкуренції як боротьби за обмежені інвестиційні ресурси, що проводиться будівельним підприємством шляхом управління власними конкурентними перевагами та формуванням довготермінової конкурентоспроможності підприємства. Розглянуто основи ведення чесної інвестиційної конкуренції, закладені у вітчизняному законодавстві. Наведено інструменти державного механізму регулювання інвестиційної конкуренції та окреслено сутність ринкового механізму регулювання інвестиційної конкуренції. Галузь застосування результатів: економічні науки, будівельна галузь; результати дослідження можуть бути застосовані в економічній та освітній діяльності.

На основі аналізу чинної законодавчої бази України відібрано методи антикризового державного регулювання туристичної галузі, які можуть бути використаними регіональними органами виконавчої влади на регіональному рівні національної економіки; розкрита сутність кожного з відібраних методів з доказом можливості їх використання на основі статей Законів України "Про місцеві державні адміністрації" та "Про місцеве самоврядування в Україні". Із метою вирішення цієї науково-практичної проблеми, в рамках даного дослідження розв'язано наступні завдання: на основі аналізу чинної законодавчої бази України відібрано методи антикризового державного регулювання туристичної галузі, які можуть бути використаними регіональними органами виконавчої влади на регіональному рівні національної економіки; розкрита сутність кожного з відібраних методів з доказом можливості їх використання на основі статей Законів України "Про місцеві державні адміністрації" та "Про місцеве самоврядування в Україні". Отже, проведений змістовний аналіз законодавчої бази України щодо можливості використання регіональними органами виконавчої влади за участю органів місцевого самоврядування методів антикризового державного регулювання туристичної галузі на підвідомчих територіях, дозволяє дійти наступних висновків: по-перше, регіональні органи виконавчої влади мають можливість використати більшість методів антикризового державного регулювання туристичної галузі на підвідомчих територіях у межах своїх повноважень в рамках чинного законодавства України; по-друге, за умови використання цих методів, створюються передумови мінімізації кризових явищ; по-третє, методи антикризового державного регулювання мають відмінності, порівняно з тими, що використовуються на національному рівні, виходячи з норм чинного законодавства України; по-друге, за умови використання цих методів, створюються передумови мінімізації кризових явищ; по-третє, методи антикризового державного регулювання мають відмінності, порівняно з тими, що використовуються на національному рівні, виходячи з норм чинного законодавства України; по-четверте, використання визначених методів регіональними органами виконавчої влади дозволить сформувати передумови для реалізації антикризової політики держави на рівні регіону та, у сукупності, використовуючи ці методи у кожному регіоні, можливо вивести туристичну галузь в Україні з кризового стану. Отже, визначені методи можна вважати передумовою та базисом, на основі якого реалізується антикризова політика держави у туристичній галузі в Україні на регіональному рівні, а також інструментом, який використовується для обгрунтування регуляторів такої політики, засобом формування системи державного антикризового розвитку галузі, прийомом, який повинен бути використаним для досягнення визначених стратегічних пріоритетів розвитку туристичних регіонів у період кризи.

Предметом дослідження є теоретичні та практичні питання формування місцевих бюджетів як фінансової основи розвитку територіальних громад. Мета роботи - розкриття сутності місцевих бюджетів як інструменту соціально-економічного розвитку територій. Застосовано сукупність наукових методів і підходів, у тому числі системний, структурний, порівняльний, факторний методи, що дозволило реалізувати концептуальну єдність дослідження. Розкрито сутність місцевих бюджетів як фінансової основи розвитку територіальних громад. Виявлено особливості формування бюджетів місцевого самоврядування за умов економічних перетворень. Визначено сутність фінансового забезпечення місцевих бюджетів як складової міжбюджетних відносин, яка полягає у використанні сукупності інституційних засад формування місцевих бюджетів з врахуванням ступеню збалансованості фінансових та економічних відносин. На сучасному етапі розвитку бюджетної системи необхідним є підвищення фінансової спроможності місцевого самоврядування, зміцнення власної доходної бази місцевих бюджетів. Розвинуто підходи щодо бюджетного регулювання соціально-економічного розвитку територій, дієвості планування видаткової частини місцевих бюджетів з урахуванням пріоритетних завдань соціально-економічного розвитку адміністративно-територіальних одиниць. Обгрунтовано, що система бюджетних відносин потребує подальшого удосконалення виходячи з динаміки фінансових та соціально-економічних показників розвитку територій на основі якісних стандартів забезпечення місцевого населення достатнім рівнем соціального забезпечення. Галузь застосування результатів: місцеві фінанси; місцеві бюджети у системі міжбюджетного регулювання. Висновки: формування місцевих бюджетів у системі бюджетного регулювання є вагомим інструментом реалізації фінансово-економічної політики держави, складовою механізму міжбюджетних відносин, основним важелем соціально-економічного розвитку адміністративно-територіальних одиниць. Бюджетна політика у сфері формування місцевих бюджетів включає заходи, повіязані із мобілізацією доходів, перерозподілом, використанням, забезпеченням фінансового вирівнювання територіальних та муніципальних суспільних фондів грошових коштів у процесі збалансованого управління бюджетними ресурсами держави. Покращання якісного рівня системи міжбюджетних відносин можливе за умови удосконалення розподілу функцій та повноважень між органами державної влади та місцевого самоврядування на засадах збалансування загальнодержавних і територіальних інтересів. Розмежування видаткових та доходних повноважень повинно базуватись на обгрунтованих засадах, доцільним є удосконалення механізму розподілу міжбюджетних трансфертів для бюджетів місцевого самоврядування. Подальший розвиток системи формування місцевих бюджетів доцільно здійснювати із урахуванням досвіду країн з розвинутою та трансформаційною економікою в частині підвищення ролі власних доходів, збільшення фінансової основи місцевого самоврядування.

Предметом роботи є аналіз законодавчого забезпечення функціонування системи соціальних послуг. Мета роботи - виявлення неузгодженостей, що стримують удосконалення системи надання соціальних послуг в Україні та надання пропозицій щодо їх усунення та покращання механізму функціонування системи соціального захисту населення. Робота виконана на основі аналізу нормативно-правового забезпечення надання соціальних послуг зокрема, та системи соціального захисту населення в цілому. Визначено необхідність внесення змін та доповнень до Законів України "Про громадські об'єднання" та "Про благодійну діяльність та благодійні організації", що спростить участь благодійних організацій у закупівлі соціальних послуг. Також необхідним є внесення змін до Бюджетного Кодексу України де визначено, що бюджетні видатки в рамках державних програм соціального забезпечення на надання соціальних послуг призначаються тільки для державних установ (територіальні центри соціального обслуговування, центри соціальної реабілітації дітей-інвалідів, центри професійної реабілітації інвалідів). Разом з тим, можливість спрямування цих коштів для одержання гарантованих державою соціальних послуг позабюджетною установою не передбачена у Бюджетному кодексі. Іншими словами, чинне бюджетне законодавство в Україні базується на концепції, яка передбачає, що соціально незахищеним категоріям громадян чи громадянам, які опинилися в складних життєвих обставинах, соціальні послуги надаються апріорі у бюджетних установах (а не в недержавних закладах) і фінансуються за статтями видатків "Соціальний захист та соціальне забезпечення". Така норма закону порушує принцип рівноправності доступу недержавних постачальників соціальних послуг до одержання фінансування. Галузь застосування результатів: організація та проведення наукових досліджень у сфері державних фінансів, в тому числі фінансів соціальної сфери, формування основних напрямків державної політики регулювання фінансових відносин соціальної сфери. Висновки: без змін в законодавстві, реформування системи соціальних послуг та створення повноцінного ринку соціальних послуг залишиться лише популістським лозунгом, та не призведе до поліпшення якості послуг для громадян та сімей, що знаходяться в складних життєвих обставинах.

Предметом дослідження є теоретичні та практичні питання формування бюджетів місцевого самоврядування за умов трансформації економіки. Мета роботи - розкриття сутності бюджетів місцевого самоврядування у системі соціально-економічного розвитку територій. Застосовано сукупність наукових методів і підходів, у тому числі системний, структурний, порівняльний, факторний методи, що дозволило реалізувати концептуальну єдність дослідження. Розкрито сутність місцевих бюджетів як вагомого інструменту впливу на економічний та соціальний розвиток адміністративно-територіальних одиниць. Узагальнено та систематизовано особливості формування місцевих бюджетів за умов трансформації економіки. Визначено структуру видатків місцевих бюджетів за функціональною класифікацією, необхідність підвищення ефективності використання бюджетних коштів місцевого самоврядування, подальшого запровадження програмно-цільового методу формування та виконання місцевих бюджетів, затвердження методологічних засад оцінки результативності бюджетних програм, удосконалення казначейського обслуговування бюджетів місцевого самоврядування. Здійснено середньострокове прогнозування питомої ваги видатків місцевих бюджетів у валовому внутрішньому продукті. Галузь застосування результатів: місцеві бюджети; формування бюджетів місцевого самоврядування у системі фінансово-економічного регулювання. Висновки: процес становлення інституту місцевого самоврядування, зміцнення його фінансових основ функціонування відбувається в умовах трансформації економіки. Розширення функцій і повноважень органів місцевого самоврядування протягом останніх років супроводжувалось не у достатній мірі збільшенням відповідних фінансових ресурсів. За сучасних умов існує потреба посилення дієвості системи фінансового забезпечення територіальних громад, що дозволить збалансувати функції місцевого самоврядування з фінансовими можливостями. Підвищення рівня обгрунтованості бюджетного планування, забезпечення послідовності й передбачуваності у проведенні бюджетної політики на місцевому рівні за сучасних умов набувають особливої значущості. З метою реалізації зазначеного доцільним є запровадження середньострокового планування видатків місцевих бюджетів, яке повинно грунтуватись на забезпеченні взаємозв'язку бюджетних показників зі стратегічними цілями бюджетної політики, що сприятиме підвищенню ефективності розподілу та використання коштів місцевих бюджетів.

Предметом дослідження є теоретичні та практичні питання функціонування системи державного фінансового регулювання. Мета дослідження - розкриття складових системи державного фінансового регулювання та визначення напрямів їх удосконалення. Застосовано сукупність наукових методів і підходів, у тому числі системний, структурний, порівняльний, факторний методи, що дозволило реалізувати концептуальну єдність дослідження. Розкрито сутність державного фінансового регулювання. Визначено інструменти державного фінансового регулювання економічних процесів. Галузь застосування результатів: система державного фінансового регулювання, фінансова політика, фінансова система. Висновки: вагомими завданнями державного фінансового регулювання є удосконалення системи державних фінансів, посилення ефективності регулятивної функції бюджетно-податкових, монетарних механізмів, здійснення структурних змін в економіці, спрямованих на підвищення темпів економічного зростання країни. Результативність економічних перетворень, значною мірою, залежить від якісного рівня інституційної складової фінансового регулювання, стійкості фінансової системи країни, дієвості впливу фінансових інструментів на економічний розвиток країни. На даному етапі розвитку фінансових відносин, необхідним є визначення напрямів економічного регулювання, пріоритетів фінансової політики виходячи з основних засад соціально-економічного розвитку країни на середньо- та довгострокову перспективу. Важливим є створення належних інституційних умов для формування ефективної фінансової системи, оптимізації механізму державного фінансового регулювання соціально-економічного розвитку країни. Державне фінансове регулювання як вагомий економічний інститут має відігравати провідну роль в визначенні цілей, завдань структурних перетворень бюджетно-податкової, грошово-кредитної системи з урахуванням циклічної динаміки економічного розвитку. З огляду на зазначене фінансові механізми повинні посилювати рівень адаптивності до змін екзогенних чинників впливу на економічні процеси, підвищувати роль ендогенної складової у забезпеченні економічного зростання в середньостроковій перспективі.

Предмет роботи - теоретичні та практичні питання планування видатків бюджетів місцевого самоврядування. Метою дослідження є розкриття сутності видатків місцевих бюджетів у системі міжбюджетних відносин. Застосовано сукупність наукових методів і підходів, у тому числі системний, структурний, порівняльний, факторний методи, що дозволило реалізувати концептуальну єдність дослідження. Розкрито сутність видатків місцевих бюджетів у системі міжбюджетних відносин. Виявлено особливості формування видатків бюджетів місцевого самоврядування в умовах економічних перетворень. Визначено, що реалізація бюджетного процесу із застосуванням програмно-цільового методу має передбачати підвищення рівня прозорості та ефективності використання коштів місцевих бюджетів; посилення відповідaльності pозпоpядників бюджетних коштів за досягнення кінцевих результатів та контpолю зa ефективністю здійсненних видaтків; плaнувaння видaтків місцевих бюджетів на наступний бюджетний період із урахуванням соціaльно-економічних pезультaтів, одержaних внаслідок реалізації бюджетних програм у попередньому періоді. На даний час існує потреба у підвищенні прозорості та ефективності видатків місцевих бюджетів, забезпеченні їх зв'язку із стратегічними цілями соціально-економічної політики адміністративно-територіальних одиниць. Розвинуто підходи щодо формування бюджетних пpогpaм нa основі пpіоpитетів деpжaвної тa pегіонaльної політики, стpaтегічних плaнів pозвитку територій та галузей економіки нa сеpедньо- тa довгостpокову пеpспективу. Доцільне нaукове обгрунтування pозмежувaння видатків між лaнкaми бюджетної системи, визнaчaльним фaктоpом якого має стaти ефективність використання бюджетних коштів. Галузь застосування результатів роботи: місцеві бюджети; планування видатків бюджету у системі міжбюджетного регулювання. Висновки: видатки місцевих бюджетів є ефективним інструментом регулювання соціально-економічного розвитку територій. Особливості функціонування видатків місцевих бюджетів виявляються у їх складі та структурі, а ефективність їх планування визначає рівень результативності здійснення місцевими органами влади покладених на них функцій і повноважень. Планування видатків місцевих бюджетів є важливою складовою системи фінансового управління, що забезпечує формування бюджетних показників шляхом встановлення цілей як на наступний бюджетний період так і на перспективний період з метою підвищення ефективності, дієвості та прозорості бюджетного процесу. Реформування системи планування видатків місцевих бюджетів повинно відбуватись із урахуванням досвіду країн з розвинутою та перехідною економікою, у тому числі в частині запровадження програмно-цільового методу та середньострокового планування в бюджетний процес на рівні місцевого самоврядування. Підхід розвинутих європейських країн до програмно-цільового бюджетування є важливим з точки зору необхідності посилення бюджетної дисципліни та підвищення ефективності видатків місцевих бюджетів завдяки їх багаторічному плануванню та раціоналізації розподілу бюджетних коштів за пріоритетними напрямами регіонального розвитку. Під час розробки методологічної бази для складання та виконання місцевих бюджетів за програмно-цільовим методом доцільно врахувати відповідний досвід в частині впровадження системи моніторингу й оцінки бюджетних програм на основі результативних показників їх виконання.

Мета роботи - наукове обгрунтування рекомендацій щодо поліпшення методики й організації обліку суб'єктів державного сектору, як передумови створення державної інформаційної системи управління державними фінансовими ресурсами. Науково обгрунтовано рекомендації щодо методики й організації бухгалтерського обліку суб'єктів державного сектору економіки, як передумови створення державної інформаційної системи управління державними фінансовим ресурсами. У зв'язку з чим особливу увагу приділено обліковій політиці суб'єктів державного сектору. Відмічено її особливості та зміст, що визначаються в нещодавно прийнятій законодавчій базі. Проаналізовано основні норми, які мають бути зазначені при прийнятті розпорядчого документу про облікову політику розпорядника бюджетних коштів. Висвітлені випадки у яких може бути змінена облікова політика в бюджетній установі. Висновки: облікова політика визначається на основі національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку в державному секторі. Облікова політика кожного суб'єкта державного сектору встановлюється у розпорядчому документі, в якому мають бути визначені методи оцінки, обліку, види сегментів та їх пріоритетність і процедури, які має застосовувати суб'єкт державного сектору обліку. У розпорядчому документі про облікову політику визначаються принципи, методи і процедури, які використовуються суб'єктом державного сектору для ведення бухгалтерського обліку, складання і подання фінансової звітності та щодо яких нормативно-правовими актами з бухгалтерського обліку передбачено більш ніж один їх варіант, а також строки корисного використання груп основних засобів та нематеріальних активів. Розпорядчий документ про облікову політику суб'єкта державного сектору затверджується на період його діяльності, до якого за потреби можуть бути внесені зміни. Суб'єкти державного сектору повинні постійно застосовувати прийняту відповідно розпорядчого документа облікову політику, яка фактично і являється реалізацією принципу послідовності, що у свою чергу має забезпечити, щоб фінансова звітність відповідала всім вимогам національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку в державному секторі економіки України.

Предмет дослідження - теоретичні та практичні питання децентралізації державних важелів та механізмів регулювання соціально-економічного розвитку. Мета дослідження - визначення концептуальних засад бюджетної децентралізації, визначення основних завдань та ризиків її практичного провадження. У роботі застосовано сукупність наукових методів і підходів, у тому числі системний, аналітичний, порівняльний, факторний методи, що дало змогу забезпечити концептуальну єдність дослідження. Досліджно основні концептуальні передумови, що склалися в Україні для децентралізації державного регулювання соціально-економічного розвитку. Розглянуто питання еволюції підходів до державного управління у напряму децентралізації в контексті кращих європейських практик. Виокремлено основні виклики, загрози, можливості та позитивні сторони децентралізації державного регулювання соціально-економічного розвитку в Україні. Наведені результати можуть використовуватися у науковій та практичній сферах бюджетно-податкового регулювання та державного управління. Децентралізація державного регулювання соціально-економічного розвитку передбачає принципову перебудову механізму управління державою, охоплюючи головні елементи: фіскальну, фінансову, соціальну політики. Крім того, з метою надання місцевим органам влади достатніх ресурсів та повноважень, необхідно визначити нові правові умови діяльності місцевих органів влади. Головною концептуальною базою для децентралізації державного регулювання соціально-економічного розвитку є не лише розподіл ресурсів та повноважень, але й відповідальності за розвиток регіонів між державною та місцевою владою.

Предмет дослідження - теоретичні та практичні питання управління державним сектором економіки. Мета роботи - здійснення оцінки ефективності механізму управління державним сектором економіки в Україні. У роботі застосовано сукупність наукових методів і підходів, у тому числі системний, структурний, порівняльний, факторний методи, що дозволило реалізувати концептуальну єдність дослідження. Розкрито сутність механізму управління державним сектором економіки та підходи щодо оцінки його ефективності. Здійснено аналіз динаміки кількості об'єктів, які змінили державну та комунальну форму власності, об'єктів незавершеного будівництва, малої приватизації в цілому та за групами, оцінку ефективності управління державним сектором економіки. Визначено проблеми управління державним сектором економіки. Застосування результатів: система державного фінансового регулювання, механізм управління державним сектором економіки. Висновки: ефективність управління державним сектором полягає в досягненні мети управління, певного якісного результату діяльності або стану об'єкта управління з максимальною економією ресурсів, зокрема нагромадження національного багатства; охорони національної спадщини; раціонального використання, охорони і відтворення природних ресурсів; забезпечення сталого розвитку виробничої та соціальної інфраструктури країни. Ефективне управління дозволяє максимізувати результати володіння, користування та розпорядження об'єктами власності в рамках законодавчо встановлених обмежень. Найбільш масштабний і прискорений процес роздержавлення в Україні припав на роки масової приватизації (1992 - 1998 рр.). Найвідчутніше вплинула на зміну структури власності в вітчизняній економіці масштабна приватизація об'єктів груп Б, В і Г. За цей час змінили форму власності 8157 державних об'єктів, що становило 92 % всіх проданих за 20 років об'єктів зазначених груп. Причому у період масової приватизації у приватну власність перейшли фактично всі підприємства галузей, які обслуговували внутрішній ринок, а саме: оптової і роздрібної торгівлі, харчової, легкої і місцевої промисловості, промисловості будівельних матеріалів, з надання побутових послуг тощо. Приватна власність зайняла головну позицію в експортоорієнтованих галузях - чорній металургії, хімічній промисловості і галузях, пов'язаних з ними - коксохімічній, видобутку залізної руди, розподілення електроенергії.

Предмет роботи - історично сформовані теорії та сучасні моделі місцевих фінансів у різних державах світу, особливості їх функціонування, а також основні принципи розподілу фінансових ресурсів між різними рівнями управління. Мета дослідження - узагальнення, систематизація та порівняння основних особливостей історично сформованих теорій та сучасних моделей місцевих фінансів. Роботу виконано за результатами дослідження сучасних вітчизняних та зарубіжних поглядів на основні теорії та моделі місцевих фінансів світу. У роботі використано такі методи дослідження: вторинне спостереження, аналіз, синтез, індукція, дедукція тощо. Результатами роботи є наукова стаття, у якій висвітлено аналіз основних особливостей історично сформованих теорій та сучасних моделей місцевих фінансів різних країн світу. Складнощі функціонування сучасної української системи управління полягають у нераціональному використанні наявних фінансових ресурсів внаслідок недосконалої організації місцевих фінансів та їх взаємовідносин із центром. Результати роботи можуть бути використані у формуванні нової концепції місцевих фінансів України, що задовольняла би потреби місцевих громад, а також була ефективною для центрального управління. Висновки: майже всі країни світу при організації фінансової діяльності органів місцевого самоврядування виходять із принципу необхідності забезпечення місцевих органів достатніми фінансовими ресурсами для виконання ними своїх повноважень і самостійного вирішення питань місцевого значення. Для формування нової концепції місцевих фінансів України необхідно застосовувати досвід зарубіжних країн у використанні історично сформованих теорій, створенні та забезпеченні функціонування ефективних моделей місцевих фінансів.

Предмет дослідження - міжбюджетні відносини в цілому та стан формування і використання місцевих бюджетів зокрема. Мета роботи - здійснення аналізу розвитку бюджетної децентралізації місцевого самоврядування та на цій основі запропонувати подальші шляхи розвитку бюджетної автономії місцевих органів влади та шляхів зміцнення фінансової бази органів місцевого самоврядування. Робота виконана на основі досліджень сучасних наукових поглядів щодо визначення сутності та розвитку бюджетної децентралізації місцевого самоврядування в Україні. Розглянуто проблеми розвитку бюджетної децентралізації місцевого самоврядування в Україні та її фінансовому забезпеченні. Здійснено критичний аналіз існуючого нормативно-правого регулювання цього процесу і запропоновано подальші шляхи розвитку бюджетної і фінансової автономії місцевих органів влади. Визначені основні слабкі місця проведеної бюджетної децентралізації та систематизовані практичні рекомендації щодо їх усунення в середньостроковій та довгостроковій перспективі. Висновки: аналіз впливу змін у бюджетному законодавстві на формування та фактичний рівень виконання місцевих бюджетів ще раз доводить, що передані до місцевих бюджетів джерела фінансування виявились недостатніми для повного фінансування видатків. Крім того, органи місцевої влади та самоврядування не зможуть використати розширену доходну базу на власний розсуд у зв'язку з розширенням делегованих державою нових повноважень. Проведення реальної бюджетної реформи має корелювати з реформуванням місцевого самоврядування та адміністративно-територіального устрою країни, що дозволить забезпечити підвищення фінансової незалежності місцевих бюджетів і рівня фінансової забезпеченості делегованих повноважень.

Проведено аналіз теоретико-методологічних засад адміністрування податкових надходжень в Україні та світі. Мета роботи - виявлення неузгодженостей, що стримують удосконалення системи надання адміністративних послуг в Україні та надання пропозицій щодо їх усунення та покращання механізму функціонування системи адміністрування податкових надходжень в Україні. Роботу виконано на основі аналізу нормативно-правової бази забезпечення надання адміністративних послуг зокрема, системи адміністрування податкових надходжень в цілому. Увагу приділено сучасному стану системі адміністрування та перспективам розвитку податкових надходжень у вітчизняних реаліях. Проаналізовано організацію та механізм стягнення податкових надходжень до бюджету на прикладі досвіду інших країн. Розглянуто світовий досвід адміністрування податків і розроблено пропозиції щодо впровадження його окремих аспектів у вітчизняну практику. Окреслено комплекс заходів для адаптації зарубіжного досвіду для ефективної системи сплати й адміністрування податкових надходжень в Україні. Визначено необхідність внесення змін і доповнень до Податкового кодексу України, що спростить процес адміністрування податкових надходжень в Україні. Висновки: без змін в законодавстві з урахування міжнародного досвіду та вітчизняних особливостей, реформування системи адміністрування податкових надходжень та створення повноцінних консультативних центрів щодо податкової грамотності населення залишиться лише популістським лозунгом, та не призведе до покращання якості послуг для громадян та стабільно високого забезпечення фіскальних потреб держави.