Мета роботи - аналіз сучасного стану правового забезпечення хірургічної корекції статевої належності в Україні. Проаналізовано Постанову Верховної Ради України "Про затвердження положень про паспорт громадянина України та про паспорт громадянина України для виїзду за кордон", статті 42, 51 Основ законодавства України про охорону здоров'я, Наказ Міністерства охорони здоров'я України від 3 лютого 2011 р. N 60 "Про удосконалення надання медичної допомоги особам, які потребують зміни (корекції) статевої належності" та Наказ Міністерства охорони здоров'я України від 5 жовтня 2016 р. N 1041 "Про встановлення медико-біологічних та соціально-психологічних показань для зміни (корекції) статевої належності та затвердження форми первинної облікової документації й інструкції щодо її заповнення" (далі - Наказ МОЗ України від 5 жовтня 2016 р. N 1041). Досі залишається актуальним питання правового супроводу корекції (зміни) статевої належності в Україні і немає єдиного принципу дотримання певного алгоритму дій лікаря-хірурга під час лікування хірургічних хворих, хоча відповідно до Наказу МОЗ України від 5 жовтня 2016 р. N 1041 процедура одержання дозволу для корекції статевої належності стала дещо спрощеною. Однак положення цього наказу й дотепер викликають дискусії і можуть мати наслідки правового характеру для лікаря-хірурга, який виконує свої службові обов'язки. Висновки: діяльність МОЗ України, спрямована на приведення у відповідність до світових стандартів правової регламентації зміни (корекції) статевої належності, потребує не лише державної підтримки та запровадження відповідних програм, а й подальшої законодавчої ініціативи з метою закріплення даних положень на державному рівні щодо осіб, стать яких є невизначеною.

Мета роботи - аналіз лікарських помилок та їх судово-медичної складової, що є основною для визначення міри кримінальної відповідальності лікаря-хірурга у разі спричинення шкоди здоров'ю пацієнта. Методологічною основою роботи стали системно-структурний та порівняльний аналіз лікарських помилок у медичному та правовому аспектах, обгрунтування понять "лікарська помилка", "нещасний випадок" та "професійний злочин". Розглянуто положення та сформульовано висновки, які грунтуються на широкому нормативному, науково-теоретичному і практичному матеріалі. Помилки в медичній практиці досить поширені, навіть у розвинених країнах світу. Судова практика щодо цієї категорії справ узагалі не оприлюднюється, що не лише негативно впливає на збільшення кількості лікарських помилок, а й надає лікарю можливість відчувати впевненість у своїй безкарності. В Україні професійна діяльність лікаря-хірурга регламентована відомчими наказами, стандартами та правилами надання медичної допомоги, а також окремими статтями Кримінального кодексу України, в яких йдеться про особливості та специфіку медичної діяльності та пов'язану з нею кримінальну відповідальність, і лише стаття 140 стосується будь-якого лікаря, у тому числі й хірурга. Висновки: на думку авторів, актуальною та обгрунтованою є пропозиція багатьох фахівців у галузі медичного права щодо необхідності визнання лікарської помилки юридичною категорією і внесення її до чинного законодавства. Саме тоді, коли лікарська помилка стане складовою нормативно-правової бази медичної діяльності, пацієнти та лікарі матимуть можливість повноцінно захищати себе в суді.

Мета роботи - дослідження актуальних правових аспектів вилучення донорських анатомічних матеріалів, визначення основних проблемних питань такої діяльності та окреслення шляхів удосконалення нормативно-правових гарантій охорони життя та здоров'я особи при експлантації донорських анатомічних матеріалів. Досліджено сучасну національну та міжнародну нормативну базу, що встановлює основні принципи вилучення донорських анатомічних матеріалів. Використані методи пошуку, аналізу, систематизації та узагальнення інформації. Необхідність у досконалій правовій базі трансплантології пов'язана насамперед з особливими відносинами між донором і реципієнтом, специфіка яких полягає у рівному для кожного з них праві на життя. До недоліків нормативно-правового регулювання трансплантації часто відносять чинну юридичну модель надання згоди або незгоди на вилучення анатомічних матеріалів у померлих осіб. У такій ситуації, на думку авторів, необхідно, зберігши чинну юридичну модель отримання згоди, зосередитись на вдосконаленні самої її процедури, механізму фіксації та державного контролю. Також необхідна подальша гармонізація національного законодавства з міжнародними принципами правового регулювання вилучення донорських анатомічних матеріалів з урахуванням національних особливостей та реалізації державної політики з розвитку трансплантації. Результати дослідження підтверджено авторським статистичним спостереженням. Висновки: виходячи із незаперечності пріоритету прав людини, необхідності гарантій права людини на життя і тілесну недоторканність незалежно від юридичної моделі отримання згоди на вилучення анатомічних матеріалів, держава повинна забезпечити дієвий механізм ефективного контролю отримання та фіксації згоди потенційного донора.