Проанализированы статьи Гражданского, Гражданского процессуального кодексов Украины, в которых изложены сведения, касающиеся понятий "дееспособность", "ограниченная дееспособность". Показано, что в действующем законодательстве не предусмотрено ограничение дееспособности в отношении лиц с непсихотическими психическими расстройствами. Вместе с тем в некоторых статьях Гражданского кодекса Украины опосредовано предусматривается ограничение дееспособности лиц, в том числе и с непсихотическими психическими расстройствами, при определенных условиях.

С целью изучения вопросов, касающихся назначения посмертной судебно-психиатрической экспертизы (СПЭ) в гражданском процессе, составления экспертного заключения, проведен анализ 55-ти случаев посмертной СПЭ в отношении подэкспертных с психическими расстройствами вследствие сосудистого поражения головного мозга (церебральный атеросклероз и его осложнения). Предложены мероприятия по преодолению выявленных недостатков.

Проанализированы диссертационные работы по специальности "государственное управление" за период 1998 - 2004 гг., в которых исследуется проблема управления здравоохранением Украины.

Проанализированы законодательные документы Украины, а также методические документы международных организаций по вопросам государственного нормирования и социальных гарантий в области здравоохранения. Изучено применение стандартов в онкологических учреждениях Украины, установлено несоответствие стандартов и устаревшей материально-технической базы, недостаточное финансирование учреждений онкологической службы. Выявлены спорные теоретические аспекты, в частности нормирование негативных показателей, обоснованность выбора комплексов диагностических и лечебных мероприятий. Сформулированы требования к отраслевым стандартам и принципы стандартизации медицинской помощи больным со злокачественными новообразованиями.

Обсуждена необходимость выделения медицинского права в Украине в отдельную отрасль права и раскрыто содержание основных понятий категорийно-понятийного аппарата медицинского права.

Проанализированы диссертационные исследования, в которых украинские авторы в 2004 - 2006 гг. изучали различные аспекты медицинского права.

Рассмотрена проблема целесообразности использования в Украине опыта правового регулирования медицинской деятельности, применяемого в зарубежных странах.

Розглянуто питання сутності та правового виміру медичної помилки, медичної таємниці та біоетики як важливих складових проблем захисту прав лікаря і пацієнта в охороні здоров'я.

Розглянуто актуальну проблему виділення в Україні права охорони здоров'я в окрему галузь права, як це існує в США, країнах Європейського Союзу та Росії. Разом з тим автор не є прибічником виділення фармацевтичного права в окрему галузь, а пропонує розглядати медичне та фармацевтичне право як підгалузі системи права охорони здоров'я України.

Висвітлено деякі теоретичні та практичні аспекти проблеми лікарської помилки. На конкретних прикладах викладено суть поняття "лікарська помилка", розглянуто її види, встановлено умови допущення медичної помилки та види відповідальності за неї. Особливу увагу приділено юридичним і морально-етичним питанням досліджуваної проблеми з позицій захисту прав хворого та лікаря.

Досліджено процесуальні особливості звернення до суду у справах про обов'язкову госпіталізацію хворого до протитуберкульозного диспансеру. Проаналізовано законодавство зарубіжних країн з застосування примусового лікування. Заявниками у таких справах мають бути лікарі протитуберкульозного закладу, а також багатопрофільних лікувальних закладів. Розглянуто поняття "найменш обмеженої стратегії", що має бути застосовне до хворих на туберкульоз. Сформульовано висновки та надано рекомендації щодо вдосконалення законодавства, що регулює процедуру судового розгляду таких справ. Обов'язковою є участь у судовому засіданні зацікавленої особи (хворого) з метою захисту законних інтересів. Запропоновано проведення судово-медичної експертизи, про призначення якої може клопотати зацікавлена особа. Визначено предмет і засоби доказування у справах про примусову госпіталізацію хворого до протитуберкульозного диспансеру.

Право особи на психічне здоров'я варто розглядати в контексті правового статусу окремих груп осіб (жінок, дітей, мігрантів, біженців тощо). Розглянуто право дітей на психічне здоров'я. Вибір цієї категорії осіб зумовлений, зокрема, неухильним зростанням кількості нервових, неврівноважених, гіперактивних дітей з порушеннями психіки як в Україні, так і загалом у світі. Майбутнє психічне здоров'я нації залежить від того, наскільки зростаючій особистості будуть забезпечені умови, за яких гарантувалося б душевне здоров'я, оптимальне фізичне, духовне і соціальне благополуччя. Виходячи з загальних принципів європейського вектора розвитку держави, найважливішим завданням для України є формування інституту соціального захисту дітей і імплементація європейських стандартів права дітей на психічне здоров'я з метою створення сприятливих умов для формування наступних поколінь.

Обгрунтовано комплексний характер законодавства у сфері регулювання господарської діяльності з медичної практики, яке включає норми різних галузей права, водночас пов'язаних з одним предметом правового регулювання. З'ясовано роль ліцензування як головного інструмента регулювання господарської діяльності з медичної практики - виду господарської діяльності у сфері охорони здоров'я, яка проводиться суб'єктами господарювання виключно на підставі отриманої в установленому законом порядку ліцензії і полягає у наданні медичної допомоги та здійсненні медичного обслуговування, спрямованих на реалізацію прав людини з охорони її здоров'я як найвищої соціальної цінності. Наведено результати аналізу нормативно-правового забезпечення процесу ліцензування господарської діяльності у сучасній системі охорони здоров'я України.

Розглянуто особливості посвідчення довіреностей, прирівнюваних до нотаріально посвідчених посадовими та службовими особами установ охорони здоров'я України. Проаналізовано нормативні акти, що регулюють порядок укладання та посвідчення довіреностей, прирівнюваних до нотаріально посвідчених, зокрема уповноваженими посадовими і службовими особами установ охорони здоров'я. Досліджено поняття довіреностей, а також проведено їх класифікацію. Посвідчення довіреностей посадовими та службовими особами установ охорони здоров'я України, переліченими у ст. 40 Закону України "Про нотаріат", необхідно проводити з дотриманням норм чинного українського законодавства, зокрема Цивільного кодексу України, Земельного кодексу України, Закону України "Про нотаріат", Порядку посвідчення заповітів і довіреностей, прирівнюваних до нотаріально по свідчених, а також інших нормативно-правових актів. Приділено увагу змісту довіреностей. Розглянуто порядок припинення та скасування нотаріально посвідченої довіреності.