Проаналізовано вплив зміни, що відбулися в фінансовому, податковому обліку та аудиті з прийняттям Податкового кодексу України. Головну увагу зосереджено на проблемах організації аудиторських перевірок на суб'єктах господарювання, тому що ринкові умови та сучасний стан економічного розвитку вимагають від українських підприємств, що виходять на світові ринки обов'язкової перевірки фінансової звітності як основного джерела інформації про фінансово-господарську діяльність та фінансовий стан підприємства незалежними аудиторськими компаніями. Висвітлено зміни, що відбулися в визначенні податку на прибуток, податку на додану вартість, податку з доходів фізичних осіб, податків для суб'єктів господарювання малого бізнесу та інших податків і зборів.

Зазначено, що екологічна політика Європейського Союзу на даний час спрямована на реалізацію концепції сталого (відтворюваного, екологозрівноваженого) розвитку, тобто такого, "що задовольняє потреби сьогодення, не піддаючи ризику здатність майбутніх поколінь задовольняти свої власні потреби". Сутність такого підходу полягає у прагненні до розвитку трьох його складових - економічного зростання, соціальної інтеграції та екологічного балансу. Висвітлено еволюцію розвитку європейського законодавства щодо захисту довкілля, яке є підгрунтям сучасної екологічної політики Європейського Союзу та багатьох його сучасних проекологічних заходів та ініціатив в країнах, що стали на шлях сталого розвитку.

Розглянуто сучасний стан і завдання судово-товарознавчої експертизи харчових продуктів відповідно до змін чинної законодавчої бази. Розкрито предмет, об'єкт, суб'єкт судової товарознавчої експертизи харчових продуктів. Визначено коло питань, які ставляться перед експертом-товарознавцем судом або слідством, а також завдання, які вирішуються в межах її проведення.

Розглянуто питання відповідності окремих секторів національного господарства вимогам інтеграції до ЄС в контексті використання добровільних регуляторних механізмів. Базою дослідження було обрано оліє-жировий комплекс, який посідає перше місце у світі. Розглянуто складову корпоративної соціальної відповідальності (КСВ) - економічну складову бізнес-практики. Висвітлено результати опитування, проведеного в олігопольному ядрі національного оліє-жирового комплексу. В результаті виявлено недоліки в реалізації принципів ОЄСР, а також інші проблемні зони економічних відносин у корпоративному секторі.

Проаналізовано інтелектуальну діяльність (ІД) у контексті подвійної природи інтелектуальної власності (ІВ), розглянуто окремі етапи ІД. Надано бачення об'єкта ІВ з матеріальної та нематеріальної точки зору, у цьому ж аспекті розглянуто особисті майнові права, подібні до стандартного права власності, й особистісні моральні права автора, що є невід'ємними за будь-яких умов. На підставі узагальнення запропоновано схематичне відображення процесу настання прав власності на різних етапах створення інтелектуальних цінностей - від самого процесу ІД, коли права власності ще не набирають чинності, до створення матеріальних об'єктів у результаті використання об'єктів ІД, коли починають діяти права власності у класичному розумінні.

Систематизовано нормативно-правову базу України з організації та здійснення підприємницької діяльності у сфері малого бізнесу, зокрема виділено регуляторні та нормативно-правові акти щодо маркетингової діяльності. На підставі здійсненої систематизації та дослідження засад формування нормативно-правової бази підприємницької діяльності України визначено основні проблеми та перешкоди, що існують на шляху розвитку малого підприємництва у сфері державного регулювання, та запропоновано заходи щодо розвитку мікропідприємництва і малих підприємств.

Визначено інновацію як пріоритетний чинник стійкого розвитку, актуалізовано проблему інноваційного розвитку за умов значного корупційного ризику, досліджено результати Глобального інноваційного індексу (ГІІ) та Індексу корупційного ризику (ІКР) для країн-світових лідерів, регіональних лідерів, України. Проаналізовано структуру індексів і динаміку показників, визначено "слабкі" та "сильні" підіндекси ГІІ та ІКР економіки України. Виявлено від'ємну кореляцію рівня розвитку та реалізації інноваційного потенціалу та корупційного ризику, сформовано пропозиції щодо інноваційного розвитку країни за умов корупційного ризику.

Поглиблено теоретичні засади встановлення пріоритетів інноваційного розвитку економіки за умов перманентної кризи, які не суперечать гарантуванню продовольчої безпеки. Аргументовано, що управлінський процес виходу з кризи та подальшого ефективного розвитку країни має спиратися на теоретичну платформу ієрархії пріоритетів, найпотужнішим з яких є методологічний. Зазначено, що одним із істотних недоліків у сфері забезпечення продовольчої безпеки є відсутність Закону України "Про продовольчу безпеку України". Для запобігання кризовим явищам за умов невизначеності пріоритетом державного управління має стати прораховування майбутніх ризиків, визначення можливих стратегічних сценаріїв гарантування продовольчої безпеки за умов криз. Обгрунтовано, що під час регулювання інноваційних і соціально-економічних процесів за умов перманентних криз передусім слід орієнтуватися на те, як впливатимуть закладені прогнозами зміни на основні індикатори продовольчої безпеки, зокрема показники якості та кількості споживання продовольства однією особою, у тому числі й у розрізі регіонів.

Розглянуто концептуальну різницю між підходами до технічного регулювання в туристичній галузі пострадянської України та гармонізованими нормами держав Європейського Союзу, та окреслено основні кроки української сторони щодо імплементації основних положень Угоди про асоціацію з ЄС. План гармонізації правил технічного регулювання та системи стандартизації продукції згідно з нормами ЄС має змінити ставлення виробників товарів і послуг до питань стандартів якості та забезпечити глибинне прагнення виробника до покращання якості продукції, впровадження інновацій, створення нових видів товарів і послуг.

Формування ринкових земельних відносин має відбуватися шляхом залучення земельних ділянок сільськогосподарського призначення у ринковий обіг. Відповідно до ст. 14 Конституції України, земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою відповідно до закону. Отже, лише закон визначає перелік земельних ділянок, які можуть перебувати у вільному обігу без будь-яких законодавчих заборон, і тільки за законом можна встановити обмежений обіг земельних ділянок окремих категорій, визначати землі, які не можуть перебувати у вільному цивільно-правовому обігу, накладати мораторій на відчуження земельних ділянок певного виду від однієї особи до іншої. Попри мораторій на укладення договорів купівлі-продажу земельних ділянок, їх власники все ж намагаються певним способом здійснити відчуження. Наведено рекомендації щодо подолання "правових бар'єрів" відчуження земель сільсько-господарського призначення, проаналізовано неузгодженості положень чинного законодавства, використання яких надасть можливість легально забезпечити перехід прав на землю від однієї особи до іншої.

Розглянуто проблему дотримання стандартів соціальної відповідальності на підприємствах України, та показано приклад застосування стандартів корпорацією ПАТ "Оболонь". Стандарти соціальної відповідальності містять такі механізми: дотримання законодавства України, дотримання прав працівників на працю, забезпечення охорони праці, усунення дискримінації, безпечність харчових продуктів, вплив продуктів на здоров'я і життя людей, публічність екологічної політики, розробка нефінансової звітності проведення соціального аудиту. Перелічені механізми формують стандарти соціальної відповідальності на підприємствах України. Розробленo підходи до розуміння визначення корпоративної соціальної відповідальності.

Досліджено світовий досвід державного регулювання агропромислових підприємств. З'ясовано, що регулювання здійснюється через заходи державної підтримки шляхом прямого і непрямого державного субсидування. Для цього використовуються такі типи субсидування, як компенсаційні виплати, відшкодування збитків від стихійних лих, державне регулювання цін на сільськогосподарську продукцію, встановлення квот і тарифів, сприяння розвитку ринку і створенню фермерських об'єднань. На основі проведеного дослідження сучасних методів державного регулювання агропромислових підприємств надано рекомендації щодо доцільності застосування такого досвіду в Україні.

Досліджено процес трансформаційних змін, що відбуваються у земельних відносинах суб'єктів агарного сектора економіки як базового чинника формування та реалізації аграрної політики держави. Розглянуто інституційну складову аграрної політики держави з метою визначення орієнтирів подальшого розвитку земельних відносин в аграрному секторі економіки України. Аналіз нормативно-правового забезпечення державного регулювання земельних відносин свідчить про те, що з часу відновлення незалежності України прийнято цілий спектр підзаконних нормативно-правових актів, спрямованих на регулювання та розвиток земельних відносин та завершення земельної реформи. Виявлено особливості землекористування з точки зору форм власності та форм господарювання. Визначено інструменти і механізми регуляторного впливу держави на їх впровадження за умов проведення реформ. Встановлено, що, незважаючи на значний обсяг прийнятих законів та підзаконних актів у сфері реформування земельних відносин, органи, які уповноважені проводити земельну реформу (особливо на місцевому рівні), зіткнулися з такими основними труднощами: ряд законодавчих актів суперечливі, що ускладнює їх реалізацію, а відповідно, і проведення земельної реформи; перерозподіл земель, надання та закріплення їх у власність та користування потребують значних обсягів робіт і значною мірою залежать від обсягів фінансування. Розглянуто нормативно-правові документи, у яких визначено основні напрями, стратегічні цілі та завдання державної соціальної політики у сфері земельних відносин. Однак формування нормативно-правової бази необхідно спрямувати на поглиблення й завершення земельної реформи та розбудову насамперед цивілізованих ринкових земельних відносин і забезпечення соціального розвитку села. Доведено, що удосконалення земельних відносин в аграрному секторі на локальному, регіональному і загальнодержавному рівнях є необхідною умовою формування й реалізації аграрної політики, зорієнтованої на розвиток конкурентоспроможного аграрного виробництва та сільських територій.

Розглянуто науково-методичні засади державного регулювання харчової промисловості (ХП) України. Досліджено, що харчова промисловість через притаманні їй специфічні особливості не є самостійно регульованою галуззю національного господарства та не здатна самостійно забезпечити відповідний міжнародний рівень якості й безпечності харчових продуктів. У зв'язку з вступом у СОТ та євроінтеграційною орієнтацією України гостро постає питання державного регулювання розвитку ХП. У цьому контексті визначено, що державне регулювання здійснюється у певних формах і методах, які знаходять своє відображення в інструментах досягнення цілей. Розкрито суть поняття "інструмент" та встановлено, що набір інструментів, за допомогою яких держава здійснює вплив на суб'єкти господарювання, змінюється залежно від економічного завдання, бажаного результату, матеріальної можливості та існуючого досвіду регулювання. При чому спектр застосування інструментів державного регулювання постійно розширюється. Запропоновано класифікацію інструментів (адміністративні, економічно-фінансові, соціально-економічні, інвестиційно-інноваційні та політичні), за допомогою яких на основі поставленої мети, змісту, характеру та засобів реалізації у поєднанні з ринковим саморегулюванням держава зможе проводити регуляторну діяльність ХП, створюючи передумови більш ефективного соціально-економічного розвитку країни. Представлено конкретний перелік інструментів кожної сформованої групи для ефективного регулювання ХП, детальний аналіз суті та поняття кожного із них. Акцентовано увагу, що розмежування інструментів державного регулювання на запропоновані групи є досить умовним, тому будь-який економічний, соціальний, політичний регулятор несе у собі елемент адміністрування, а прийняття будь-яких адміністративних законів і рішень має на меті одержання певного економічного та соціального ефекту. Доведено, що тільки на основі цілісної та взаємоузгодженої дії різноманітних інструментів державного регулювання можливе досягнення мети ефективного функціонування ХП.

"Вільний ринок" у європейському форматі є ринком суворого дотримання правил, законодавчих норм і регламентів поведінки компаній з метою скерування їх діяльності у суспільно потрібне русло. ЄС дотримується досить складної процедури постійного моніторингу, що відповідає Кодексу простежуваності, який претендент має прийняти у безумовному порядку. Крім того, ЄС вимагає дотримання правил безпеки виробництва харчової продукції, недопущення забруднення, проведення слідства, відкликання всієї партії продукту та/або припинення його постачання до з'ясування обставин. Владним установам держав-членів належить забезпечення впровадження операторами системи відстеження. Європейський Союз проводить регулярні інспекції для того, щоб оператори відповідали стандартам безпеки та контролю і може ввести обмеження на експорт/імпорт. Головним інструментом є інформація про походження не тільки кінцевого продукту, але й усіх його складових. У процесі дослідження розглянуто дотримання якості та безпеки в ланцюжку виробництва продуктів харчування. Підхід до дослідження грунтується на опрацюванні значної кількості законодавчих, регламентуючих і директивних документів. Виконано оцінку рівня наближення ринкових практик до європейських стандартів безпеки та якості продукції в ланцюжку виробництва. Сучасна практика провідних компаній харчової промисловості дещо випередила національні законодавчі норми і відповідає вимогам ЄС щодо контролю якості та безпеки продукції в ланцюжку її виробництва. Виявлено необхідність контролю бізнес-процесу з метою подальшого регулювання формування та розподілу маржі у ланцюжку виробництва й реалізації продукції.

Удосконалено інструментарій оцінки місцевих бюджетів шляхом визначення індексу безпеки місцевих бюджетів як на макро-, так і на макрорівні. Обгрунтовано методику обчислення індексу безпеки місцевих бюджетів України, індикатори та їх критичні значення за типами безпеки. Перші два індикатори характеризують інституційне забезпечення безпеки місцевих бюджетів, наступні п'ять - доходи місцевих бюджетів, наступні три - видатки місцевих бюджетів, наступні два - боргову безпеку місцевих бюджетів. Обмеження щодо застосування різних індикаторів безпеки місцевих бюджетів пов'язані передусім з недостатнім інформаційним забезпеченням і недостатньою публічністю місцевих бюджетів. Визначено критичні значення індикаторів за типами безпеки за такою шкалою: до 0,25 - кризовий; 0,25 - 0,50 - критичний; 0,50 - 0,75 - нестабільний; 0,75 - 0,90 - допустимий; 0,90 - 1,00 - абсолютний стан. Обгрунтовано та перевірено за допомогою економіко-статистичного інструментарію доцільність обчислення індексу безпеки місцевих бюджетів за зміненою та спрощеною формулою за шістьма індикаторами: своєчасність прийняття Закону України "Про Державний бюджет України" та рішень про місцеві бюджети; коефіцієнт зростання доходів місцевих бюджетів без урахування трансфертів; коефіцієнт виконання затверджених показників доходів місцевих бюджетів без урахування трансфертів; відношення трансфертів з державного бюджету до доходів місцевих бюджетів; коефіцієнт виконання затверджених показників видатків місцевих бюджетів; коефіцієнт зростання загального обсягу місцевого боргу. На основі розрахунку обгрунтованого індексу безпеки місцевих бюджетів України визначено стан безпеки у 2011 - 2017 рр.: нестабільний стан у 2011 - 2012 рр., критичний - 2013 - 2014 рр., нестабільний - у 2015 - 2016 рр. з тенденцією до суттєвого поліпшення стану фінансового забезпечення місцевих бюджетів.

Розвиток місцевого самоврядування в Україні супроводжується процесами децентралізації, які направлені на ефективну діяльність органів місцевої влади та підвищення соціально-економічного рівня життя населення. Досліджено поточний стан реформи децентралізації в Україні. Обгрунтовано проблеми та ризики, які супроводжують процеси децентралізації за сучасних умов господарювання. Розглянуто зміни у нормативно-правовому регулюванні реформи децентралізації та їхній вплив на розвиток місцевого самоврядування. Здійснено аналіз сучасного стану та перспектив розвитку децентралізації, визначення суті та місця об'єднаних територіальних громад (ОТГ) у розвитку місцевого самоврядування; обгрунтовано оцінку проблем, які пов'язані з процесами децентралізації, та узагальнено перспективи подальшого розвитку ОТГ за сучасних умов господарювання. Під час дослідження процесів децентралізації використано загальнонаукові та спеціальні методи. За допомогою методів порівняння та групування проаналізовано процеси створення ОТГ, за допомогою статистичного методу порівняно динаміку формування ОТГ за територіальним принципом і проведено обробку економічних даних щодо фінансових ресурсів громади. Методологія системного підходу передбачає комплексне вивчення факторів, які супроводжують процеси децентралізації та впливають на них. Під час розробки висновків і рекомендацій використано метод узагальнення. Описано динаміку формування ОТГ протягом п'яти років; проаналізовано базові та додаткові критерії, необхідні для визначення спроможності громади; проведено порівняльну характеристику спроможності громад областей України; обгрунтовано рейтинг спроможності.