Узагальнено естетико-культурологічний, мистецтвознавчий та виконавськиий досвід у визначенні стратегічності музичного перформансу в творчості вітчизняних композиторів. Виявлено, що залучені й аргументовані поняття є якісним розширенням названої проблематики, збагаченням семантичного простору теорії музичного мистецтва. Проаналізовано, що аналітичний матеріал дослідження дозволяє зробити висновки щодо трактування в композиторській поетиці сьогоднішніх авторів явища перфомансу як арт-практики й основи творчого методу.