Проаналізовано проблему становлення етнотеатрології, висвітлено концепцію так званого "народного театру", а також джерела, функції, оновлення останнього; переосмислено роль і місце українського театрального мистецтва в етносоціокультурному процесі другої половини XIX - початку XX ст. і в наступні роки. Відмічено, що український театр, продовжуючи національні театральні традиції, джерела якої сягають дохристиянських часів, сприяв космологічному в своїй основі процесу національної самоідентифікації українців. Показано, що українська театральна культура означеного періоду структурно й інституціонально наповнювалась і функціонувала за принципами самоорганізації, самонастроювання, множинності та поліваріантності. Підкреслено, що естетично самодостатня національна сцена мала значний ступінь автономії, незважаючи на мінуси державного регулювання сферою української культури та перебувала в силовому полі загальноєвропейських мистецьких інноваційних процесів.Зроблено висновок, що українське театральне мистецтво стало жанрово та стильово різноманітним, а митці, формуючи загальнонаціональний культурний простір, розпочали черговий етап українського національного відродження.

  Якщо, ви не знайшли інформацію про автора(ів) публікації, маєте бажання виправити або відобразити більш докладну інформацію про науковців України запрошуємо заповнити "Анкету науковця"