Теоретично обгрунтовано концепцію гендерного виміру екологічної комунікації, соціальна легітимація якого базується на екологічній етиці й ідентифікаційних практиках. Розроблено й упроваджено методологічну програму, яка дозволяє подолати матріархальні стереотипи філософського та повсякденного розуміння ролі чоловіків і жінок у екологічній комунікації. Визначено вагомість у цьому процесі біоетики та трансформацій сучасної сім'ї. Розкрито значення екофеміністичного дискурсу у поширенні деліберативної демократії, а також артикульовані основні вимоги етики щодо екологічних проблем, аргументовано можливість розглядати природу як квазісуб'єкт екологічної комунікації. Базуючись на контекстуальній взаємозумовленості екологічної, гендерної та національної ідентичностей в Україні, показано, що демократичний проект дає змогу поєднати в екологічній комунікації традиційні національні й універсальні норми та цінності, забезпечуючи взаємне визнання значущості чоловіків і жінок у вирішенні екологічних проблем.

 Автореферати дисертацій 

---

Додаткова інформація про автора(ів) публікації:
(cписок формується автоматично, до списку можуть бути включені персоналії з подібними іменами або однофамільці)

• Карпенко Катерина Іванівна (1957–) (філософські науки)

  Якщо, ви не знайшли інформацію про автора(ів) публікації, маєте бажання виправити або відобразити більш докладну інформацію про науковців України запрошуємо заповнити "Анкету науковця"