Здійснено багаторівневу типологію діалогу як музично-культурологічного феномену на основі поетичного підходу. Розроблено концепцію "розуміючого музикознавства", що принципово оновлює методологію музикознавчого дослідження. Визначено музикознавчі аспекти бахтіології та відповідні їм ряди категорій. Виявлено методичні та аналітичні можливості тріадного структурування діалогу. Розвинуто ідею "ідеального над-адресата" - третього в діалозі, який дає змогу розробити єдині критерії типології діалогу в різних його формах, у тому числі - на різних рівнях музичної поетики. Запропоновано семантичну типологію музики та наведено текстологічні засади даної типології. Досліджено різноманітні музичні феномени, що дозволяє створювати типологію музикознавчого семантичного аналізу. Розкрито особливу роль російської композиторської школи рубежу XIX - XX ст. у формуванні умовного смислового музичного діалогу. Зіставлено діалог музики з культурою, а також самодіалог музики, який виявляє особливі властивості музики як контексту "діалог культур". Зазначено, що нове уявлення про універсалії музичної культури та їх анатомічні передумови дає змогу співвідносити з ними певні множинності текстових формул - стилістичні синтагми музики та поглиблювати підхід до явища інтертекстуальності. Апробовано підхід до катарсису як до акту розуміння, у зв'язку з чим визначено діалогічні функції "художнього очищення" та їх композиційні чинники. Розглянуто психосемантичні перспективи теорії діалогу в музикознавстві.

  Якщо, ви не знайшли інформацію про автора(ів) публікації, маєте бажання виправити або відобразити більш докладну інформацію про науковців України запрошуємо заповнити "Анкету науковця"