Показано, що до основних факторів, які сприяють розвитку хронічного сальпінгоофориту, слід віднести пізню госпіталізацію хворих, відсутність комплексного використання хіміотерапевтичних препаратів з взаємодоповнювальним спектром протимікробної дії, а також проведення етіотропної терапії виключно тільки проти збудників без урахування властивостей його асоціантів. Встановлено, що згідно з відношенням до найбільш етіологічно значущих асоціацій у складі стафілококу й ентеробактерій, високоефективними є окремі представники цефалоспоринів і фторхінолонів. Показано високу ефективність емпіричної терапії на основі комплексного введення високих (максимальних) доз ципробаю та клафорану для хворих на гострий сальпінгоофорит з симптомами пельвіоперитоніту та сумісного одноразового введення максимальних концентрацій вказаних препаратів з подальшим зменшенням кількості їх до середніх терапевтичних доз під час лікування хворих з протіканням сальпінгоофориту в менш важкій формі. Доведено, що використання схем лікування, які включають протимікробні й аутовакцинні препарати, дозволяє значно знизити частоту хронізації запальних процесів у хворих на гострий сальпінгоофорит і запобігти загостренню інфекційного процесу у хворих із хронічним перебігом запалення придатків матки.

 Автореферати дисертацій 

---

  Якщо, ви не знайшли інформацію про автора(ів) публікації, маєте бажання виправити або відобразити більш докладну інформацію про науковців України запрошуємо заповнити "Анкету науковця"