Досліджено питання архетипічно зумовленої виразності оперних партій співачок-травесті за допомогою відображення у цій виразній сфері зв'язків з міфологемами "близнюкового" циклу. Створено концепцію художньої органіки двояких структур, визначених архаїчними витоками творчості, яка реалізувалася у класиці його буття в Новий час у вигляді метафоричного з'єднання у художньому елементі як мінімуму пари образів, спільних для різних народів і часів. Церковна основа звучання "quasi-хлоп'ячих" жіночих голосів визначила суто містеріальний тип ролей - тип світлого юнака Вані з "Життя за царя" М.Глінки, "вічно юного Леля" зі "Снігуроньки" М.Римського-Корсакова. Зазначено, що навіть у ролі Октавіана з "Кавалера троянд" Р.Штрауса можливе виявлення "нежіночої" тембральності, що створює додаткову ігрову установку умовності в сюжет, в якій головний герой втілює майже абсурдну штучність стосунків, що затверджується волею "людини-гадгероїні" Маршальши. Міфологічна підоснова виразності виконання співачки-травесті повною мірою розкривається у феномені Шаусинської опери подібно вокально-тембровій драматургії "Фіделіо" Л. ван Бетховена.

 Автореферати дисертацій 

---

  Якщо, ви не знайшли інформацію про автора(ів) публікації, маєте бажання виправити або відобразити більш докладну інформацію про науковців України запрошуємо заповнити "Анкету науковця"