Мета роботи - дослідити можливий зв'язок між особливостями ранового процесу в онкохворих та клінічним перебігом захворювання на прикладі пацієнтів із меланомою шкіри. Проаналізовано перебіг ранового процесу після радикальних хірургічних втручань у 472 хворих на меланому шкіри, з них у 157 (33,3 %) хворих застосовано лише хірургічне видалення меланоми, у 170 (36,0 %) - комбінацію променевої терапії з хірургічним втручанням, у 145 (30,7 %) - неоад'ювантну хіміопроменеву терапію та операцію. За способами пластики операційної рани пацієнтів розподілили на групи: Р1 (165 хворих) - звичайне зведення країв операційної рани, Р2 (62) - невідкладна або відстрочена автодермопластика, Р3 (120) - транспозиційна пластика шкірно-жировими клаптями, Р4 (125) - відкриті рани із самостійним загоюванням під мазевими пов'язками з пізньою автодермопластикою. Висновки: патофізіологічні механізми загоєння ран в онкохворих мають складний взаємозв'язок на клітинному і молекулярному рівнях, на яких практично нівелюється межа між фізіологічним і патологічним процесами - репарацією рани, з одного боку, та ініціацією неоплазії - з другого. За допомогою клінічних та морфологічних досліджень установлено, що існує опосередкований зв'язок між розміром рани, характером її загоєння, внутрішньорановими метаболічними процесами і розвитком локорегіонарних рецидивів меланоми. Наявність хронічного ранового процесу належить до важливих чинників ризику виникнення рецидиву захворювання. Локорегіонарні рецидиви меланоми виникають у 2,5 разу частіше у пацієнтів з хронічним рановим процесом, ніж при звичайному загоєнні ран.

• Галайчук Ігор Йосифович (медичні науки)

  Якщо, ви не знайшли інформацію про автора(ів) публікації, маєте бажання виправити або відобразити більш докладну інформацію про науковців України запрошуємо заповнити "Анкету науковця"