Проведено аналіз історії бандурного мистецтва українського зарубіжжя Євразії, Америки, Австралії XX - початку XXI ст., специфіку якого прослідковано на часово-хронологічному, просторово-географічному, соціокультурному, органологічному, виконавському, композиторському, освітньо-педагогічному та методичному, творчо-психологічному та суспільно-комунікативному рівнях. Виокремлено індивідуальні та колективні здобутки бандуристів у композиторській і виконавській творчості, діяльність майстрів діаспори, функціонування бандурних товариств, осередків, шкіл. Зазначено, що на всіх історичних стадіях мистецького буття української еміграції не переривалися процеси освіти та творчості бандуристів. За умов ідеологічних протиріч XX ст. бандурне мистецтво діаспори культивувало традиційне музикування, національний героїко-епічний репертуар, зберегло та плекало харківський спосіб гри та відповідний інструментарій. Охарактеризовано вдосконалення бандурного інструментарію в діаспорі, узагальнено первинні та похідні характеристики, стабільні та мобільні елементи конструкції бандури. Виявлено, що діяльність композиторів зарубіжжя зорієнтовано на вдосконалення та модифікацію традиційних кобзарських жанрів і на пошук різних форм синтезу їх ознак з інноваційними засадами сучасної академічної творчості, що забезпечує художнє зростання виконавців, активізує концертну практику, розширює межі співпраці українських бандуристів у світі.

• Дутчак Віолетта Григорівна (мистецтвознавство)

  Якщо, ви не знайшли інформацію про автора(ів) публікації, маєте бажання виправити або відобразити більш докладну інформацію про науковців України запрошуємо заповнити "Анкету науковця"