Широка розповсюдженість і розвиток несприятливих наслідків хронічного гепатиту C (ХГС) зумовлює необхідність своєчасного призначення лікування хворих. Науковцями продовжується пошук способів безінтерферонового лікування хворих на ХГC, яке було б спрямовано на основні ланки патогенезу захворювання. Мета роботи - визначити ефективність терапії аміксином ІС, біциклолом і гепавірином у хворих на хронічний гепатит C з протипоказаннями до інтерферонотерапії та/або нонреспондерів. Обстежено 64 хворих на ХГC з помірно вираженою активністю гепатиту. Визначали рівень загального білірубіну, активність АлАТ, АсАТ, лужної фосфатази, gamma-ГТП, тимолової проби, амілази сироватки крові. Активність процесів ПОЛ вивчали за вмістом у сироватці крові МДА і ДК. Ступінь фіброзу печінки визначали за методом ФіброТест. Залежно від способу лікування всіх хворих було розподілено на 2 групи. Хворі I групи (30 осіб) одержували аміксин, біциклол і гепавірин, хворі II - лише біциклол. Ефективність терапії хворих на ХГC оцінювали за тривалістю астено-вегетативного, диспептичного та гепатолієнального синдромів, динамікою біохімічних показників крові та концентрацією продуктів ПОЛ. У процесі обстеження хворих під час звернення виявлено підвищення рівня білірубіну, підвищення концентрації у сироватці крові МДА і ДК. Нормалізація активності АлАТ та АсАТ, рівня білірубіну та вмісту продуктів ПОЛ відбувалась на 3-му місяці лікування у хворих I групи та на 6-му місяці - у хворих II. Прогресування ФП припинялось на 6-му місяці лікування у хворих I групи, тоді як в II групі діагностовано посилення фібротичних змін у печінці хворих. Тривалість диспепсичного та астено-вегетативного синдромів у хворих в I групі була у середньому коротшою на 1 та 2 міс у порівнянні із хворими II групи. Гепатолієнальний синдром тривав у хворих I групи - 6 міс, а у хворих II навіть на 12-му місяці у 29,41 % діагностовано гепатоспленомегалію. Висновки: встановлено, що у хворих на ХГС з протипоказаннями до інтерферонотерапії та/або нонреспондерів, які одержували аміксин ІС, біциклол і гепавірин, відбувалась більш швидка нормалізація біохімічних показників і зниження вмісту продуктів ПОЛ у сироватці крові. Запропонована комплексна терапія запобігала прогресуванню ФП. Тривалість диспепсичного, астеновегетативного та гепатолієнального синдромів була значно коротшою у хворих I групи, що значно покращувало їх працездатність та не потребувало додаткового стаціонарного лікування.

  Якщо, ви не знайшли інформацію про автора(ів) публікації, маєте бажання виправити або відобразити більш докладну інформацію про науковців України запрошуємо заповнити "Анкету науковця"