Відповідно до сучасних критеріїв визначення діагнозу мієлофіброзу, вимагає підтвердження клональність патологічного мієлопроліферативного процесу. Однак єдиного патогномонічного маркера захворювання не виявлено. Мета роботи - з'ясувати інформативність молекулярно-генетичних, цитогенетичних методів виявлення клональних маркерів мієлофіброзу та їх поєднання для діагностики й прогнозування перебігу цього захворювання. В дослідженні взяло участь 37 хворих (33 з первинним мієлофіброзом і 4 з вторинним мієлофіброзом, що виник унаслідок трансформації справжньої поліцитемії). У 59,5 % хворих підтверджено наявність мутації JAK2V167F. Хромосомні аномалії виявили у 38,2 % хворих. Загальна смертність хворих із мутацією JAK2V167F становила 27,3 % за 24 місяці. За відсутності цієї мутації рівень смертності був трохи нижчим і становив 20,0 %. У 13,5 % пацієнтів цитогенетичні аномалії були єдиними виявленими клональними маркерами, за допомогою яких підтверджено хронічний мієлопроліферативний процес. Висновки: Одночасне проведення цитогенетичного аналізу та визначення мутації JAK2V167F у хворих на мієлофіброз підвищило відсоток підтвердження клональності патологічного процесу до 73,0 % хворих проти 38,2 - 59,5 % за умови використання лише одного методу дослідження.

• Лозинський Ростислав Юрійович (медичні науки)
• Полубень Лариса Олександрівна (біологічні науки)
• Дмитренко Ігор Васильович (медичні науки)
• Дмитренко Інна Вікторівна (технічні науки)
• Дмитренко Ірина Віталіївна (біологічні науки)
• Лозинська Марія Ростиславівна (біологічні науки)
• Масляк Звенислава Володимирівна (медичні науки)

  Якщо, ви не знайшли інформацію про автора(ів) публікації, маєте бажання виправити або відобразити більш докладну інформацію про науковців України запрошуємо заповнити "Анкету науковця"