Мета роботи - виявлення поширеності метаболічного синдрому (МС) у пацієнтів із артеріальною гіпертензією (АГ) і визначення способів корекції за допомогою антигіпертензивної терапії. Обстежено 223 пацієнтів з м'якою та помірною АГ і МС згідно з критеріями ATP III, серед них - 105 (47,1 %) чоловіків та 118 (52,9 %) жінок. Середній вік пацієнтів становив 50,29 +- 0,96 року. Середня тривалість АГ - 5,01 +- 0,26 року. Середній індекс маси тіла дорівнював 32,92 +- 0,38 кг/м<^>2. 70,16 % пацієнтів мали обтяжену спадковість щодо АГ, 24,19 % - щодо ЦД. Надмірна маса тіла спостерігалась у всіх пацієнтів, зокрема, власне надмірна маса тіла - у 21,77 % обстежених, ожиріння I ступеня - у 58,06 %, II ступеня - у 12,90 %, III ступеня - у 7,26 %. Середні цифри офісного систолічного (САТ) та діастолічного артеріального тиску (ДАТ) становили 157,03 +- 0,79 мм рт.ст. і 92,17 +- 0,32 мм рт.ст. відповідно. Середня частота серцевих скорочень (ЧСС) - 75,02 +- 0,69 уд/хв. Середні цифри АТ за добового моніторування для САТ - 135,90 +- 1,13 мм рт.ст., для ДАТ - 80,38 +- 0,81 мм рт.ст. Середня добова ЧСС - 71,49 +- 0,89 уд/хв. У дослідження не включали хворих на ЦД 1-го та 2-го типу, із верифікованою симптоматичною АГ, клінічними ознаками ішемічної хвороби серця, серцевою недостатністю, рівнем офісного АТ <$Esymbol У~180 "/" 110> мм рт.ст., декомпенсованими захворюваннями печінки (рівень аланінамінотрансферази, аспартатамінотрансферази вище за норму утричі), гострою або хронічною нирковою недостатністю (рівень швидкості клубочкової фільтрації << 60 мл/хв), інфарктом міокарда чи гострим порушенням мозкового кровообігу в анамнезі, вагітністю та лактацією. На фоні лікування телмісартаном відбувалося найбільш виражене та достовірне зменшення рівня інсуліну. Так, рівень інсуліну натще зменшився на 28,19 % (p << 0,001), площа під кривою інсуліну зменшилася на 30,09 % (p << 0,001), що було достовірно більш вираженим проти групи фозиноприлу (p << 0,05). Терапія карведилолом сприяла зниженню рівня інсуліну натще на 22,8 % (p << 0,001), за прийому бісопрололу рівень інсуліну натще зменшився на 10,7 % (p << 0,001), а у разі прийому небівололу - на 16 % (p << 0,001). Тобто найбільш виражений позитивний вплив на рівень інсуліну мала терапія телмісартаном. Під час оцінки впливу препаратів на стан інсулінорезистентності було виявлено, що атенолол на відміну від фозиноприлу та телмісартану значною мірою погіршував інсулінорезистентність, що проявилось у збільшенні рівня HOMA майже уджвічі - на 78,18 % (p << 0,001). У той же час на фоні лікування фозиноприлом інсулінорезистентність поліпшувалася - показник HOMA зменшився на 12,5 % (p << 0,001). Однак ще більш виражене покращання інсулінорезистентності спостерігалося під час лікування телмісартном, на фоні прийому якого рівень HOMA зменшився на 31,64 % (p << 0,001). Різниця між групою телмісартану та фозиноприлу достовірна (p << 0,05). Терапія карведилолом сприяла достовірному зменшенню HOMA на 21,7 % (p << 0,001). На фоні лікування бісопрололом HOMA зменшився на 17,4 % (p << 0,001), в групі небівололу HOMA зменшився на 23 % (p << 0,001). Таким чином, найбільший позитивний вплив на інсулінорезистентність мали телмісартан і небіволол.

• Рековець Оксана Леонідівна (медичні науки)
• Сіренко Юрій Миколайович (медичні науки)
• Савицький Сергій Юрійович (медичні науки)
• Кушнір Світлана Миколаївна (медичні науки)
• Кушнір Сергій Миколайович (юридичні науки)

  Якщо, ви не знайшли інформацію про автора(ів) публікації, маєте бажання виправити або відобразити більш докладну інформацію про науковців України запрошуємо заповнити "Анкету науковця"