Мета роботи - узагальнити сучасні відомості щодо підходів до прогнозування індивідуальної клінічної радіочутливості за конституційними генетичними маркерами та вимірюванням експресії генів у онкохворих, які зазнають терапевтичного опромінення. Проаналізовано повнотекстові статті за тематикою "Генетичні предиктори радіочутливості" у закордонних (англомовних) наукових журналах за період 1999 - 2019 рр., відібрані шляхом пошуку в інформаційній базі PubMed та за перехресними посиланнями. Потреба в біомаркерах радіочутливості в радіаційній онкології зумовлена прагненням передбачувати ризик ускладнень у нормальних тканинах ще до початку променевого лікування. Індивідуальні варіації в процесах розвитку радіаційного ураження несуть у собі значну компоненту спадковості, отже, можуть бути спрогнозовані за наявністю певних детермінант у геномі. Виявлення та валідація молекулярно-генетичних предикторів радіочутливості проводяться зусиллями наукових консорціумів у межах міжнародних програм і проектів EURATOM, MELODI/CONCERT, RadGenomics, Gene-PARE, GENEPI, RAPPER, REQUITE. Генетичним підгрунтям аномально високої клінічної радіочутливості у незначної частки онкохворих є мутації в генах, залучених до розпізнання та репарації пошкоджень ДНК та інших базових реакцій на радіаційний вплив. Варіації клінічної радіочутливості нормальних тканин у пересічних, немутантних пацієнтів майже безуспішно намагалися зв'язати з однонуклеотидним поліморфізмом (ОНП) в інтуїтивно обраних кандидатних генах. Ця стратегія панувала в радіаційній геноміці понад 20 років, але виявилася "епічним провалом". Більш раціональний, "безгіпотезний" підхід на базі технології Genome Wide Association Studies (GWAS) одразу ж вказав на таргетні ОНП, розміщені або в некодуючих ділянках генома, або в генах, що прямо не залучені до відповіді на радіаційне опромінення на клітинному рівні, натомість відповідають за різні фізіологічні процеси у тканинах. Гідною альтернативою геноміці став аналіз експресії генів, зокрема у варіанті функціонального тесту з радіаційним опроміненням клітин пацієнтів ex vivo. У такий спосіб було визначено молекулярні предиктори ранньої та пізньої променевої токсичності в онкохворих із різними локалізаціями пухлин (рак грудної залози, голови і шиї, простати), та деякі з цих транскриптомних біомаркерів індивідуальної радіочутливості вже пройшли валідацію у мультицентрових дослідженнях. Вперше в Україні систематизовано та узагальнено сучасну інформацію з закордонних джерел щодо технологій предикції індивідуальної радіочутливості у онкохворих за конститутивними генетичними маркерами та експресією генів. Як перспективу подальшого розвитку біомаркерів для радіаційної онкології можна очікувати створення комплексних геномно-транскриптомних платформ, що надають можливість враховувати водночас спадкові детермінанти радіочутливості та диференційну активність генів, залучених до реалізації променевої токсичності. Ця стратегія потребує створення біобанків зразків ДНК, РНК і клітинного матеріалу з нормальних тканин у значних за обсягом і верифікованих вибірках хворих.

 Наукова періодика України 

---

Додаткова інформація про автора(ів) публікації:
(cписок формується автоматично, до списку можуть бути включені персоналії з подібними іменами або однофамільці)

• Вінніков Володимир Анатолійович (біологічні науки)

  Якщо, ви не знайшли інформацію про автора(ів) публікації, маєте бажання виправити або відобразити більш докладну інформацію про науковців України запрошуємо заповнити "Анкету науковця"