Досліджено інститут визнання фактичних даних недопустимими як докази та з'ясовано його іманентні ознаки, зміст і функціональне призначення. Встановлено, що специфіка такого правового інституту полягає у тому, що до його складу входять норми-санкції, які за своєю правовою природою є санкціями нікчемності. Класифіковано підстави визнання фактичних даних недопустимими як докази на наступні групи, які детально досліджені в роботі: безумовні, умовні, умовно-консенсуальні. Охарактеризовано порядок визнання фактичних даних недопустимими як докази, що складається із загального та диференційованого. Обгрунтовано висновок про те, що єдиним суб'єктом, до компетенції якого належить визнання фактичних даних недопустимими як докази, є суд, який здійснює судовий розгляд кримінального провадження. На підставі аналізу судової практики, враховуючи правові позиції ЄСПЛ, а також досліджені доктринальні підходи, обгрунтовано пропозиції удосконалення законодавства України в частині регулювання підстав і порядку визнання фактичних даних недопустимими як докази у кримінальному провадженні.

• Панова Аліса Віталіївна (юридичні науки)

  Якщо, ви не знайшли інформацію про автора(ів) публікації, маєте бажання виправити або відобразити більш докладну інформацію про науковців України запрошуємо заповнити "Анкету науковця"