Досліджено феномен української фортепіанної культури XX ст., сформований стильовою парадигмою піаністичної діяльності мистецького та позамистецького обсягу в різноманітті регіональних розкладів національного творчого буття. Вперше представлено методологічну базисну роль фортепіанного дискурсу в нерівнооб'ємності та якісній антитетичності співіснування бетховеніанських і моцартіанських стильових складових парадигмального тла піаністичної культури минулого століття, специфіку виявлення яких визначено терміном диз'юнктивний принцип взаємодії вказаних стильових показників фортепіанної гри. Розглянуто жанрово-стильові переваги спадщини Л. Бетховена та Ф. Ліста в репертуарі українських піаністів світового рівня М. Лисенка, Г. Нейгауза, В. Горовиця, С. Ріхтера. Увагу приділено моцартіанським персоналізаціям в особах О. Скрябіна, К. Мікулі, Е. Гілельса, В. Крайнєва модерністських засад у піаністичних школах України як регіонального надбання українського мистецтва XX - XXI ст. Подано інформацію про фортепіанний регіоналізм у відтворенні культурно-штучних показників національного буття України у XX ст.

• Шевченко Лілія Миколаївна (медичні науки)
• Шевченко Лілія Михайлівна (педагогічні науки)
• Шевченко Людмила Миколаївна (педагогічні науки)

  Якщо, ви не знайшли інформацію про автора(ів) публікації, маєте бажання виправити або відобразити більш докладну інформацію про науковців України запрошуємо заповнити "Анкету науковця"