Вихідною ідеєю є уявлення про маргінальність як екзистенціал "буття-в-переході", буття на межі. Проаналізовано просторовий та темпоральний виміри сутності маргінального у їх взаємозв'язку. Систематизуються різні модуси маргіналізації в розрізі її сфер, суб'єктів та агентів. Зазначено, що процес маргіналізації і сьогодні традиційно детермінується зовнішніми чинниками. Проте їх вплив сьогодні набагато сильніше опосередкований та визначений наперед екзистенцій ним переживання власного пограничного стану та ускладнення ідентифікаційних процесів. Стверджено домінуючий вектор розгортання маргіналізації в постмодерному суспільстві у напрямі від визначальної суб'єктивованої внутрішньої динамічної тенденції до об'єктивованих зовнішніх соціально-економічних та соціокультурних локальних втілень. Розкрито характерні риси та поступ трансформацій проявів та форм маргінального в різні історичні епохи. Обгрунтовується зростання масштабів та інтенсивності динаміки процесів маргіналізації в умовах урбанії, при чому зауважується, що тенденції урбанізації як зміни міського середовища життєдіяльності людини та маргіналізація як тенденція соціокультурних трансформацій постають непросто взаємопов'язаними, а посилюючими одна одну. У дослідженні вибудовується послідовність взаємодії різних модусів маргіналізації, при чому соціально-економічний модус займає положення фундаментального у його рефлексивному взаємозв'язку з особистісно-індивідуальним модусом. Власне соціокультурні умови маргіналізації представлені в українському суспільстві різнобічно та достатньо різноманітно торкаються питань етнічної ідентичності, мови, релігії, народної культури та побуту, проте історично сформовані як плюральні, то ж набувають свого потужного звучання лише у комбінації з іншими (фізичними, соціально-економічними, соціально-психологічними, індивідуально-особистісними тощо). І все ж, не дивлячись на те, що економічні чинники як і раніше постають базою маргіналізаційних процесів, все ж свого сучасного оформлення в постмодерному суспільстві вони отримують лише через реалізацію екзистенційно вкоріненої в людині глибинної сутності маргінального як прагнення зміни. Тож, запити безпеки гуманітарного простору країни, його гармонізації, збереження гуманістичних основ українського суспільства так необхідних для сталого розвитку, відтворення та збереження людського потенціалу мають відштовхуватись від якісної зміни розгортання маргінальності як феномену в сучасному суспільстві у її русі від маргінальних осередків до цілковито маргіналізованих мас. Зазначено, що у таких умовах маргінальна свобода постає одночасно і загрозою, тобто внутрішнім рушієм, поштовхом транзитивних процесів, і новим середовищем зростання людського гуманізму, свободи вибору, толерантності та можливостей само ідентифікації без її жорсткого прив'язування до чинників зовнішнього соціального впливу.

• Ємельяненко Євгенія Олегівна (філософські науки)

  Якщо, ви не знайшли інформацію про автора(ів) публікації, маєте бажання виправити або відобразити більш докладну інформацію про науковців України запрошуємо заповнити "Анкету науковця"