Мета роботи - дослідити становлення й розвиток західноукраїнської державності в 1918 - 1919 рр., а також окремі питання політичної історії Західноукраїнської Народної Республіки 1918 - 1923 рр., грунтуючись на теорії "чорного лебедя" Н. Н. Талеба. Використано такі загальноісторичні методи: історіографічний, історико-генетичний і термінологічний аналіз, компаративний, типологічний. Дотримано методології інституціоналізації політичних акторів в умовах політизації етнічностей. Обгрунтовано три дослідницьких гіпотези, пов'язані з подіями на Галичині 1918 - 1919 рр.: Листопадовий зрив - як "чорний лебідь" західноукраїнської державності; проголошення Українською Національною Радою об'єднання ЗУНР з Українською Народною Республікою - як приклад "чорного лебедя", оскільки практична (не)реалізація задуму мала серйозніші наслідки, ніж здавалося сучасникам; проголошення диктатури Є. Петрушевича 9 червня 1919 р. (ще один "чорний лебідь"), що призвело до повернення до правової моделі ЗУНР і слідування в напрямку самостійної "Галицької Держави". Висновки: листопадовий зрив 31 жовтня - 1 листопада 1918 р. засвідчує не лише Талебовий перехід від середньостану (Габсбурзької монархії - тиранії колективного) до крайньостану (ЗУНР - тиранії випадкового), а його "чорного лебедя" - події екстремального характеру, котра мала епохальні наслідки для регіону. Листопадовий зрив став "чорним лебедем" не для тогочасних галицьких українців (хоча й почасти), а для "чужих" - насамперед поляків та євреїв на Галичині. З іншого боку, ця подія (як "чорний лебідь") спровокувала нову (після Першої світової) війну - спочатку за Львів, а вже потім і за Галичину. Тому ця обставина лише загострює проблему "чорного лебедя" як (не)ймовірного випадку західноукраїнської державності 1918 - 1919 рр. ЗУНР як крайньостан уже після Листопадового зриву потерпала від "чорного лебедя"; досвід минулого не допоміг регіональним політичним акторам передбачити майбутнє (Галичини, ЗУНР); тиранія випадкового (емоційно забарвлене рішення УНРади від 3 січня 1919 р.) трапилася знову й переможець (УНРада) отримав усе, чого домагався (приєднання до УНР); історія почала знову "стрибати" - уже після 22 січня 1919 р. Однак, зважаючи на Талебові міркування, другий "чорний лебідь" - це, скоріш за все, "недочорний", "сірий лебідь". Його з'яву передбачали найперше зовнішні, а вже потім внутрішні політичні актори, починаючи з грудня 1918 р.: вони були готові до його появи (що й відбулося 3 січня 1919 р.), а відповідним інструментарієм став "передвступний договір", підписаний у Фастові. Акт установлення диктатури від 9 червня 1919 р., хоча й не безпосередньо (однак за наявності інших складових), певною мірою призвів до зміни статусу Галичини на геополітичній шахівниці тогочасної Європи, що його увиразнив цілий "каскад" подій: рішення Найвищої ради Паризької мирної конференції від 25 червня 1919 р. про дозвіл Польщі зайняти Галичину; Варшавський договір 1920 р. (Пілсудського - Петлюри), згідно з яким до Польщі мала відійти і Східна Галичина; Ризький договір 1921 р., що, фактично, анулював Варшавський, а УСРР відмовилася від претензій на Східну Галичину, передавши її II Речіпосполитій; рішення Ради послід держав Антанти від 15 березня 1923 р. про визнання суверенітету Польщі, у тому числі й над Східною Галичиною.

  Якщо, ви не знайшли інформацію про автора(ів) публікації, маєте бажання виправити або відобразити більш докладну інформацію про науковців України запрошуємо заповнити "Анкету науковця"