Проблема моделювання іронічного наративу в теоретичному аспекті досі широко не розглядалася. Уперше в українській літературній теорії подано аналіз особливостей та функціонального наповнення іронічного наративу в аспекті ментальної специфіки та впливу на авторське письмо, відповідне конкретному мистецькому напряму (тут - соціалістичний реалізм). Об'єктом дослідження є проза С. Дигата (1914 -1978) - прозаїка, сценариста, літературного критика, перекладача, колумніста, режисера, актора, чий культурологічний досвід повністю відтворює і наочно демонструє еволюцію та вплив фронтальної ідеологічної платформи на авторське письмо, демонструє загальні риси авторського стилю, головною з яких постає іронія. Ментальність письменника в означеному плані (модель іронічного наративу) розглядається в контекстуальних зв'язках із прозою Г. Сенкевича, Т. Брези, В. Гомбровича. Проаналізовано фактори моделювання стилістичних ознак, зокрема в аспекті системи тропів та принципів нарації. Розглянуто збірку оповідань "Рожевий зошит", романи "Прощання", "Подорож", "Диснейленд" як найбільш презентативні тексти С. Дигата в аспекті наративних версій іронії. Авторська модель іронічної оповіді висловлює себе передусім через пародіювання типових образів та канонічних сюжетів польської класики. В контексті польської літературної практики періоду соціалістичного реалізму розглядається логіка формування іронічного наративу в опозиційній світоглядності С. Дигата, що здійснюється за рахунок пародіювання Г. Сенкевича (взято роман "Камо грядеши"). Іронію як домінанту ідіостилю С. Дигата розглянуто в аспекті впливу світоглядних авторських інтенцій (зокрема акцентується екзистенціалізм) на літературне письмо, а також на типологію образних моделей наративу. Акцентовано такі маркери текстів соцреалізму, як "маленька людина", "фантомні образи" тощо. Доведено, що на рівні наративних стратегій іронічний дискурс презентує себе через точки фокалізації (за Ж. Женеттом) та зміну темпу нарації, а також завдяки інтертекстуальним та інтермедіальним вкрапленням (алюзія, цитата, екфрасис тощо). Проблема наративу лягає в загальну теорію стилю, що зокрема у С. Дигата висловлює себе передусім через моделі топосу "дім", "церква", "родинний простір". Складність рецепції іронії полягає в тому, що саме у її випадку адекватне прочитання авторського задуму здійснюється не завжди, герменевтичний потенціал, як правило, не розкривається повною мірою, не збігається з читацьким горизонтом очікування, попри те, що в ідеалі рецептивний "твір" має бути суголосним авторському тексту, позаяк рецепція передбачає відповідне сприйняття авторського письма читачем, проте іронія вимагає специфічної компетенції читача. У цілому аналіз художнього тексту з означених позицій дав змогу під іншим кутом озвучити смислово-градаційні фактори, що в сукупності моделюють авторський стиль письма, виявляють його загальні принципи. Авторський стиль С. Дигата передусім мотивує екзистенційна іронічна інтенція, постаючи важливою стильовою домінантою його письма. Саме іронія є домінантним засобом авторського письма, екстраполюючись практично на всі рівні тексту, що дає змогу дійти загального висновку про генеративний статус іронії як такої, притаманний загалом польській літературній традиції.

• Остапович Марія Олександрівна (філологічні науки)

  Якщо, ви не знайшли інформацію про автора(ів) публікації, маєте бажання виправити або відобразити більш докладну інформацію про науковців України запрошуємо заповнити "Анкету науковця"