Є першою спробою дослідити модифікації концепту "бісовщини" в українській та російській літературах ХХ століття. Сформовано чіткі критерії визначення бісовщини як соціально-культурного феномену, описано риси бісівського світогляду, а також розглянуто ієрархію бісівської структури. Об'єктом дослідження стали прозові тексти української та російської літератур першої половини XX ст.: романи Володимира Винниченка "Записки Кирпатого Мефістофеля", "Нова заповідь", "Сонячна машина", "Лепрозорій", роман Андрія Платонова "Чевенгур", повість Бориса Антоненка-Давидовича "Смерть", Федора Сологуба "Дрібний біс", Максима Горького "Життя Клима Самгіна", прозові тексти Миколи Хвильового ("Мати", "Я (Романтика)", "Завулок", "Сентиментальна історія", "Наречений", "Вальдшнепи"), Тодося Осьмачки "Ротонда душогубців" та "План до двору", Михайла Булгакова "Майстер і Маргарита". Висвітлено історичні передумови формування концепту "бісовщини", які зумовили утворення різних її моделей в українській та російській літературі. З’ясовано основні відмінності у розвитку моделей "бісовщини" в обох літературах на першому та другому етапі його становлення. Визначено особливості зображення бісівської ієрархії в українській та російській літературах. Розглянуто способи залучення персонажів до такої структури та можливі варіанти для подальшого вивільнення з неї як на першому, так і на другому етапі реалізації концепту. Визначено, що на формування концепту в українській та російській літературах впливала низка чинників. Серед них визначальними виявилися: національні міфи, більшовизм, традиції європейського модернізму, традиції змалювання "бісовщини" в українській та російській літературі. Під час аналізу становлення концепту "бісовщини" в українській та російській літературах було виявлено, що він пройшов два етапи формування: індивідуальний та державницький. Ці етапи в українській та російській літературах не збігаються в часі. В українській літературі він починає розвиватися вже в кінці 20-х, в 30-х – в еміграційній прозі. Дослідження текстів показали, що на індивідуальному етапі побутування концепту різниця між українськими та російськими творами найбільш помітна. Українські письменники – В. Винниченко, В. Підмогильний, Микола Хвильовий більш орієнтуються на традиції європейського модернізму, в той час, як російськи письменники – Ф. Сологуб та Максим Горький більш зорієнтовані на російські традиції зображення "бісовщини", в тому числі, творчість Ф. Достоєвського. Відзначено, що на обох етапах побутування концепту для української літератури характерне сприйняття "бісів" як зовнішньої сили, що проникає в український простір ("Я (Романтика" Миколи Хвильового, "Смерть" Б. Антоненка-Давидовича, "Ротонда душогубців" Тодося Осьмачки). В українській літературі також зображене поступове перетворення людини на "біса" ("Смерть" Б. Антоненка-Давидовича). Бісовщину індивідуального етапу становлення було проаналізовано на матеріалі романів Володимира Винниченка "Записки Кирпатого Мефістофеля", Максима Горького "Життя Клима Самгіна",Федора Сологуба "Дрібний біс", Валер’яна Підмогильного "Місто", повісті "Смерть" Бориса Антоненка-Давидовича, прози Миколи Хвильового. На основі аналізу цих творів виявлено, що структура "бісовщини" першого етапу становлення є неповною порівняно з основною структурою, представленою у романі "Біси" Достоєвського, бісівська ієрархія у творах цього періоду представлена одним персонажем або розрізненою групою. Українська модель "бісовщини" першого етапу становлення представлена ширше, оскільки саме в 20-х роках ХХ століття тут відбувається формування цього концепту. Бісівський світогляд у творах цього періоду, здебільшого спостерігається у представників дрібної інтелігенції. Такими є герої Винниченка, Максима Горького, Миколи Хвильового, Федора Сологуба. Ця особливість притаманна і українській, і російській літературам. Провідним мотивом перетворення людини на "біса" в аналізованих творах є страх. Саме через нього відбувається зміна людського світогляду персонажу на бісівський. Другий етап становлення «бісовщини» проаналізовано на матеріалі творів Тодося Осьмачки "Ротонда душогубців" та "План до двору", романів "Чевенгур" Андрія Платонова, "Майстер і Маргарита" Михайла Булгакова, "Сонячна машина", "Лепрозорій", "Слово за тобою, Сталіне!", "Нова заповідь" Володимира Винниченка. "Бісовщина" в цих текстах отримує двошарову структуру, в якій представлені як вищі біси (бездіяльні суб’єкти), так і нижчі. Тут їхня структура заміщує структуру державного управління. Таке заміщення показане на різних етапах. Так, у "Чевенгурі" розкривається становлення владної структури, а у "Новій заповіді", "Лепрозорії", "Ротонді душогубців" вже показане керування суспільством бісами. Зображення дій цих бісів тут супроводжується апокаліптичними візіями: поруйнуванням храмів, розкраданням церковних святинь, підміною Бога іншими постатями (наприклад, у "Чевенгурі" Бога замінюють Ленін та Маркс), очікування ядерного апокаліпсису (у романах Володимира Винниченка "Нова заповідь", "Слово за тобою, Сталіне!"). Вперше у вітчизняному літературознавстві на основі теоретико-практичного аналізу розмежовано українську та російську моделі "бісовщини" та дано опис цим моделям на двох основних етапах їх становлення. Визначено походження концепту "бісовщини", описано фактори, які мали вплив на його формування в національних літературах першої половини ХХ століття. Окреслено національні моделі концепту "бісовщини", виявлено типологічні відмінності цих моделей. Детально описано риси деструктивного світогляду на різних етапах становлення концепту. Розкрито особливості реалізації поданого концепту у першому та другому періодах становлення в українській та російській літературах.

• Годік Катерина Олександрівна (філологічні науки)

  Якщо, ви не знайшли інформацію про автора(ів) публікації, маєте бажання виправити або відобразити більш докладну інформацію про науковців України запрошуємо заповнити "Анкету науковця"