Хвороба Грейвса (ХГ) - це спадкове автоімунне захворювання, що характеризується стійкою патологічною гіперсекрецією тиреощних гормонів із розвитком синдрому тиреотоксикозу. Частота ХГ у різних регіонах становить від 0,5 до 2,0 %. У 46 % пацієнтів розвивається ендокринна офтальмопатія. Хвороба Грейвса часто є причиною інвалідизації працездатного населення віком до 60 років. Упродовж останніх років поширення ХГ в Україні зросло на 9,9 % - зі 106,2 до 117,9 випадку на 100 тис. населення. Це може бути пов'язано як з поліпшенням діагностики і активним виявленням захворювання, так і зі збільшенням кількості автоімунних уражень щитоподібної залози. Тривають дослідження з профілактики специфічних ускладнень і рецидивів при оперативному лікуванні ХГ. Мета рооти - порівняти рівні антитіл до рецептора тиреотропного гормону (АТ-РТТГ) у різні строки після хірургічного лікування, а також частоту ранніх та пізніх післяопераційних ускладнень за різного обсягу хірургічного лікування хвороби Грейвса. Проведено порівняння результатів хірургічного лікування 130 пацієнтів з ХГ (29 чоловіків і 101 жінка віком від 19 до 76 років (середній вік - (<$E44,1~symbol С~3,2>) року), які перебували на лікуванні у Київському центрі ендокринної хірургії в період з 2010 до 2018 р. Тривалість захворювання на момент операції становила від 1 до 30 років (у середньому - (<$E4,6~symbol С~1,2>) року). Пацієнтів рандомізували на дві групи залежно від обсягу хірургічного втручання: у першій (n = 65) проведено тотальну тиреоїдектомію (ТЕ), у другій (n = 65) - субтотальну резекцію щитоподібної залози (СРЩЗ). Проаналізовано тривалість оперативного втручання, кількість ранніх (кровотечі та пошкодження поворотних гортанних нервів) та віддалених результатів операційного втручання (розвиток стійкого гіпотиреозу і рецидивів тиреотоксикозу) залежно від обсягу операції. Також вивчено динаміку зменшення вмісту АТ-РТТГ у різні строки після операції. При порівнянні результатів ТЕ та СРЩЗ не виявлено статистично значущої різниці за такими критеріями оперативного втручання, як середня тривалість операції, середній об'єм інтраопераційної крововтрати і середня тривалість післяопераційного стаціонарного лікування. Групи статистично значущо відрізнялися за об'ємом кукси щитоподібної залози, середньою кількістю виділень по дренажу. Одержані результати надають підставу вважати ТЕ оперативним втручанням з меншим ризиком виникнення ускладнень. За кількістю ранніх післяопераційних ускладнень статистично значущої різниці між групами не виявлено (p >> 0,05). Через 5 років після ТЕ рівень АТ-РТТГ знижувався до референтних значень ((<$E1,15~symbol С~0,13>) МО/л), після СРЩЗ і залишався високим ((<$E5,48~symbol С~0,42>) МО/л; p << 0,05). Висновки: ТЕ у порівнянні із СРЩЗ є оптимальним за об'ємом оперативним втручанням з меншим ризиком виникнення ускладнень з огляду на статистично значущо нижчий рівень АТ-РТТГ у віддалений післяопераційний період.

 Наукова періодика України 

---

  Якщо, ви не знайшли інформацію про автора(ів) публікації, маєте бажання виправити або відобразити більш докладну інформацію про науковців України запрошуємо заповнити "Анкету науковця"