Тотальна проктоколектомія з формуванням резервуару з клубової кишки і резервуарно-анального анастомозу - є операцією вибору для переважної більшості хворих на неспецифічний виразковий коліт. Розбіжності в рекомендаціях існують, головним чином, у виборі дизайну резервуару і способу його анастомозування з анальним каналом. Продовжується дискусія і щодо переваг у використанні лапароскопічних технологій для таких втручань. Мета роботи - проаналізувати безпосередні, віддалені і функціональні результати тотальної проктоколектомії залежно від способу формування неоректуму (три варіанта конструкції резервуару) і від методу оперування (лапароскопічний чи відкритий). Тотальна проктоколектомія зі створенням неоректуму у один або два етапи була виконана у 86 хворих на неспецифічний виразковий коліт. Використовувалися дві конфігурації тонко-кишкових резервуарів: S-подібної форми (16 пацієнтів) і J-подібної форми (70 пацієнтів). Формування резервуарно-анального анастомозу відбувалося теж у два способи: ручним накладанням окремих вузлових швів трансанально на рівні зубчастої лінії після мукозектомїї (45 пацієнтів) і бістеплерним механічним швом на 1,5 см вище рівня зубчастої лінії (31 пацієнт). Операції виконувалися лапароскопічним способом у 39 пацієнтів, відкритим - у 47. Проналізовано безпосередні, віддалені, а також функціональні результати операції. Післяопераційної летальності не було. Ранні післяопераційні ускладнення траплялися частіше у відкритій групі (27,7 %) аніж у лапароскопічній (10,3 %), проте різниця виявилася статистично не значущою (точний критерій Фішера - 0,0579; p << 0,05). Неспроможність резервуару мала місце у чотирьох випадках. Черевна порожнина була практично вільною від злук на момент виконання відновного етапу втручання після виконання тотальної колектомії лапароскопічним способом у 86,4 % хворих. Частота ранніх і віддалених післяопераційних ускладнень після формування S-подібних резервуарів була достовірно більшою, аніж після формування J-подібних резервуарів (p = 0,0018). Серед характеристик неоректуму виявлено чітку кореляцію з функціональними результатами для двох показників: порогового об'єму резервуара і числом випорожнень за добу (r = -0,7347; p << 0,0001), а також тонічного зусилля анального сфінктера і частотою епізодів нетримання вдень і вночі (r = -0,74; p << 0,0001). Епізоди нетримання мали місце у 30 (34,8 %) пацієнтів. Висновки: найважливішими чинниками вдалого функціонування неоректуму виявилися: тонічне зусилля анального сфінктера - не менше 30 мм рт. ст. і пороговий об'єм резервуара - у межах 150 - 250 мл. Резервуари J- чи S-подібної будови позначилися схожими функціональними результатами, проте післяопераційні ускладнення траплялися частіше серед пацієнтів з резервуарами S-подібної форми. Статистично достовірної різниці щодо післяопераційних ускладнень і функціональних результатів між групами хворих, оперованих лапароскопічно і відкритим способом, не виявлено, проте виконання наступного, відновного, етапу хірургічного лікування після лапароскопічної проктоколектомії було значно легшим, з огляду на мінімальний злуковий процес.

 Наукова періодика України 

---

  Якщо, ви не знайшли інформацію про автора(ів) публікації, маєте бажання виправити або відобразити більш докладну інформацію про науковців України запрошуємо заповнити "Анкету науковця"