Увагу присвячено проблемі найбільш ефективного використання музею як соціально-культурного інституту. Зауважено, що сучасна музеологія все більше поринає у схоластику, а розрив між практикою та теорією посилюється. Музеї демонструють цікаву динаміку розвитку. З одного боку, вони видаються застарілими закладами, що займаються неактуальними залишками культурного життя. З іншого, попри швидкі темпи експансії комп'ютерних технологій, музеї посилюють свою соціально-культурну значущість, не залишаючи нікого байдужими. Наголошено, що без надійних теоретичних засад, музейний заклад рухатиметься наосліп, завдаючи на цьому шляху шкоди як собі, так і соціуму. Зауважено, що наукові дослідження інтенсифікують пошуки оптимальних інституційних налаштувань, при цьому значно зменшуючи часові витрати. Зазначено, що автору дослідження вдалося заново зібрати основні концептуальні каркаси музею та зіткнути їх між собою. В результаті цього, виявилося, що багато стереотипних уявлень про музей не відповідають дійсності. Доведено, що музей не є всього лиш інститутом, що виявляє, зберігає, досліджує та демонструє пам'ятки. Також він не є складом страхового фонду автентичності культури. Акцентовано, що музей може бути корисним для вироблення соціальних технологій, раціоналізації суспільного життя, подолання фейків, симуляцій, поширення науково-критичної методології. В основі музейницької роботи лежить симбіоз науки та мистецтва, якого не вдалося поки досягти в жодній іншій формі.

• Руденко Сергій Борисович (культурологія)

  Якщо, ви не знайшли інформацію про автора(ів) публікації, маєте бажання виправити або відобразити більш докладну інформацію про науковців України запрошуємо заповнити "Анкету науковця"